Діти, які втратили батьків, або їхні батьки в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, потребують родинного тепла і виховання.

В Україні існують наступні сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

Усиновлення – це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Опіка та піклування – влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, а піклування — над дитиною віком від 14 до 18 років.

Ті, хто прийняв дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані діти — прийомними дітьми. Діти перебувають у прийомній родині до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання — до 23 років або до закінчення навчання.

Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. Діти перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання — до 23 років або до закінчення навчання.

Для того, щоб прийняти дитину шляхом усиновлення або створивши прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, оформити опіку чи піклування потрібно:

1. Звернутись у Службу у справах дітей за місцем проживання.

2. Зібрати необхідні документи

Прибрати іграшки, накрити на стіл, полити квіти, допомогти приготувати вечерю — усе це не просто домашні обов'язки. Це щоденне тренування мозку.

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В МОЗКУ ПІД ЧАС ДОМАШНІХ СПРАВ?

На перший погляд здається, що дитина просто виконує доручення. Насправді мозок одночасно виконує багато складних процесів:
- планує послідовність дій;
- утримує інструкцію в пам'яті;
- концентрує увагу;
- координує рухи;
- контролює свої дії;
- виправляє помилки;
- оцінює результат.
Фактично працюють майже всі основні системи мозку.

Накривання на стіл. Здавалося б, проста справа. Але дитина вчиться: рахувати тарілки й ложки, орієнтуватися у просторі («постав праворуч», «ліворуч»), запам'ятовувати послідовність, бути уважною до деталей.

Допомога на кухні. Коли дошкільник: миє овочі, сортує фрукти, насипає крупу, перемішує тісто - він тренує:
- дрібну моторику;
- координацію рухів;
- сенсорне сприйняття;
- математичні уявлення (більше, менше, половина, повний);
- мовлення — коли дорослий коментує процес.

Прибирання іграшок. Це не лише про порядок. Під час прибирання дитина:
- класифікує предмети;
- сортує їх за категоріями;
- планує свої дії;
- доводить розпочату справу до кінця.
Саме ці навички є важливими для майбутнього навчання.

Догляд за рослинами. Поливати квіти — означає не просто налити воду. Дитина вчиться: бути уважною, чекати результату, піклуватися, розуміти причинно-наслідкові зв'язки. Вона бачить: якщо регулярно доглядати за рослиною, вона росте. Це допомагає формувати відповідальність і терпіння.

Складання одягу. Під час цієї справи мозок активно тренує:
- сортування;
- порівняння розмірів;
- просторове мислення;
- координацію рухів.
А ще дитина відчуває себе важливою частиною сім'ї.

ЧОМУ ЦЕ ЕФЕКТИВНІШЕ ЗА ДЕЯКІ «РОЗВИВАЛЬНІ» ЗАНЯТТЯ?

Тому що домашні справи:

- мають реальну мету;
- цікаві своїм практичним результатом;
- задіюють одночасно рух, мислення, мовлення та емоції;
- повторюються регулярно, а саме повторення зміцнює нейронні зв'язки.

Мозок найкраще навчається тоді, коли знання одразу використовуються в реальному житті.

ЯК ПРАВИЛЬНО ЗАЛУЧАТИ ДИТИНУ?

Давайте посильні завдання.
Показуйте, а не лише пояснюйте.
Дозвольте виконувати справу у власному темпі.
Не вимагайте ідеального результату.
Дякуйте за допомогу, навіть якщо щось зроблено не зовсім так, як зробив би дорослий.

Головне — не швидкість і не бездоганність, а досвід.

ЧОГО НЕ ВАРТО РОБИТИ?

Переробляти все одразу після дитини.
Критикувати за кожну помилку.
Говорити: «Ти ще маленький.», «Я швидше сам(а).», «Не чіпай, тільки заважаєш.»
Такі слова позбавляють дитину можливості навчатися.

Домашні обов'язки — це не покарання і не спосіб зайняти дитину. Це природне середовище, у якому мозок щодня розвиває увагу, пам'ять, мислення, мовлення, моторику, самоконтроль і відповідальність. Не потрібно перетворювати кожну хвилину на «розвивальне заняття». Достатньо частіше запрошувати дитину до звичайних сімейних справ, у яких вона відчуватиме себе потрібною та компетентною.

Саме такі прості моменти формують не лише розумові здібності, а й упевненість у власних силах, самостійність і готовність брати відповідальність — навички, які знадобляться їй протягом усього життя.

Найкращий розвиток відбувається тоді, коли дитина не просто виконує вправу, а бере участь у справжньому житті сім'ї. Саме там мозок отримує найбільше можливостей для природного й гармонійного розвитку.

Підлітковий вік -  це один із найскладніших періодів у житті дитини та її батьків. У цей час підлітки прагнуть самостійності, формують власні погляди та нерідко віддаляються від дорослих. Проте саме зараз вони найбільше потребують підтримки, розуміння й довіри. Зберегти теплий контакт можливо, якщо будувати стосунки на повазі та відкритому спілкуванні.

Насамперед важливо навчитися слухати дитину без осуду та поспішних порад. Щира зацікавленість її думками й переживаннями допомагає зміцнити довіру. Не менш важливо поважати особистий простір підлітка, залишаючи при цьому можливість звернутися до батьків у будь-який момент.

Спільний час також відіграє значну роль. Навіть короткі прогулянки, сімейні вечері чи спільні захоплення створюють можливості для невимушеного спілкування. Варто не лише контролювати, а й підтримувати, помічати успіхи дитини та хвалити її за старання.

Конфлікти неминучі, але їх слід вирішувати спокійно, без приниження та крику. Коли батьки визнають право підлітка на власну думку і водночас чітко пояснюють межі та правила, стосунки стають міцнішими.

Контакт із підлітком не будується за один день. Він формується через щоденну увагу, взаємну повагу та готовність бути поруч. Саме довіра й підтримка стають основою міцних сімейних стосунків, які зберігаються на довгі роки.

ГО «Ла Страда-Україна» у співпраці з Міністерством освіти і науки України та Урядовою уповноваженою з питань ґендерної політики підготували практичний посібник:

 «Гендерна рівність в освіті: подолання стереотипів і дискримінації. Практичні рекомендації для освітян та освітянок»

Це не лише теоретичне видання, а насамперед практичний ресурс, який допоможе впроваджувати принципи гендерної рівності в освітньому процесі.

У посібнику зібрано:
✔️ типову програму підвищення кваліфікації;
✔️ практичні вправи для роботи з педагогічними колективами;
✔️ чек-листи для самооцінювання;
✔️ інструменти для виявлення проявів дискримінації та гендерних стереотипів;
✔️ готовий тренінг «Долаємо гендерні стереотипи разом»;
✔️ матеріали для діагностики рівня гендерної компетентності;
✔️ рекомендації зі створення гендерно чутливого освітнього середовища.

Особливу цінність посібника становить його практична спрямованість. Серед матеріалів ви знайдете:
▪️ чек-лист «Як зробити урок гендерно чутливим»;
▪️ вправи «Стереотип чи факт?» і «Де ховаються стереотипи»;
▪️ алгоритм виявлення гендерної дискримінації;
▪️ поради щодо використання гендерно чутливої мови та комунікації без упереджень.

Типову програму затверджено Міністерством освіти і науки України (наказ №242 від 11.02.2026), а посібник рекомендовано для використання в закладах освіти.

Це практичний інструмент для освітніх установ, які прагнуть не лише декларувати принципи рівності, а й створювати справді безпечне, інклюзивне та комфортне освітнє середовище.

Завантажити посібник можна за посиланням:
https://la-strada.org.ua/.../posibnyk-genderna-rivnist-v...

Будемо вдячні, якщо поширите цей матеріал серед колег і колежанок, особливо тих, хто зацікавлений у використанні дієвих практичних інструментів для розвитку гендерно чутливої освіти.

Проєкт «Попередження ґендерно зумовленого насильства, торгівлі людьми та порушення прав дитини» реалізується за підтримки донорської організації «Хліб для світу».

Булінг — це систематичне цькування, приниження або залякування однієї людини іншою чи групою осіб. Він може проявлятися у вигляді образ, погроз, поширення чуток, фізичного насильства, ізоляції від колективу або псування особистих речей.

Кібербулінг — це аналогічне цькування, яке відбувається через соціальні мережі, месенджери, онлайн-ігри чи інші цифрові платформи. Образливі повідомлення, публікація принизливих фото чи відео, створення фейкових сторінок або поширення неправдивої інформації можуть завдати дитині не меншої шкоди, ніж булінг у реальному житті.

Як захистити дитину?

Батькам варто регулярно спілкуватися з дитиною, цікавитися її шкільним життям та спілкуванням в Інтернеті. Важливо створити атмосферу довіри, щоб дитина не боялася розповісти про неприємні ситуації.

Ознаками того, що дитина може стати жертвою булінгу, є небажання відвідувати школу, замкнутість, тривожність, різкі зміни настрою, порушення сну або відмова користуватися телефоном чи комп'ютером.

Для профілактики кібербулінгу необхідно:

• навчити дитину не повідомляти незнайомцям особисту інформацію;
• налаштувати конфіденційність акаунтів;
• не відповідати на образливі повідомлення;
• зберігати докази цькування (скріншоти, повідомлення);
• повідомляти про випадки булінгу вчителям, адміністрації закладу освіти або відповідним службам.

Жодна дитина не повинна залишатися наодинці зі своїми переживаннями. Своєчасна підтримка батьків, педагогів та фахівців допомагає зупинити булінг, захистити дитину та створити безпечне середовище для її розвитку. Пам'ятаймо: уважність, довіра та відкрите спілкування є найкращою профілактикою будь-яких проявів насильства.

Для чого батьки власноруч купують своїм дітям квиток до травматології у кращому випадку, а ні в чому не винним водіям — зламані долі та роки судових тяганин?

Це просто іграшка — найстрашніша батьківська помилка

Сучасний світ навчив нас купувати дітям усе, чого не було в нас. Ми хочемо бути прогресивними, хочемо, щоб дитина була щасливою, рухливою, мала крутий гаджет. Але електросамокат — це не іграшка. Це транспортний засіб підвищеної небезпеки.

Коли ви купуєте підлітку цей двоколісний пристрій, ви повинні усвідомити кілька фактів.

У дітей немає водійського досвіду. Вони не знають правил дорожнього руху. Вони не вміють прораховувати сліпі зони автомобілів і не розуміють, що машина вартістю у дві тонни не може зупинитися миттєво, навіть якщо водій щосили тисне на гальма.

У дітей відсутнє почуття смертності. Психіка дитини влаштована так, що небезпека здається їй грою, де якщо впадеш, то встанеш і підеш далі. Вони не бачать межі між адреналіном і незворотністю.

Відсутність екіпірування. Скільки дітей на самокатах ви бачили в шоломах, наколінниках і світловідбивних жилетах? Одиниці. Більшість їде назустріч вітру з куртками нарозхрист і в навушниках-вкладишах.

Питання на засипку: Якщо ви не сідаєте за кермо авто без прав, чому ви дозволяєте дитині керувати транспортом, який розганяється до швидкості машини у дворі, без жодної підготовки?

Дві понівечені долі за один момент

Коли стається аварія за участю дитини на самокаті, трагедія ніколи не буває одинарною.

Перша трагедія — це дитина та її родина. Батьки купували модну штуку, а отримують у кращому випадку складні переломи, струси мозку та інвалідність. У гіршому — невимовне горе, яке не загоїть жоден час.

Друга трагедія — це водій. Людина просто їхала на роботу, додому, до власних дітей. Вона дотримувалася правил. Але за секунду, через те, що хтось не схотів виховати свою дитину, водій стає заручником ситуації. Навіть якщо його визнають невинуватим, жити з думкою, що ти збив дитину — це психологічний строк на все життя.

Почнімо дивитися за своїми дітьми

Любов до дитини — це не про те, щоб купити їй найдорожчий самокат і відпустити на всі чотири сторони, аби не заважала вдома. Любов — це відповідальність і контроль.

Ніяких самокатів до досягнення дозволеного віку і без залізного знання ПДР.

Ніяких поїздок без шолома. Це має бути табу: немає шолома — самокат стоїть на балконі.

Постійні розмови. Пояснюйте, показуйте, розбирайте дорожні ситуації разом. Не кричіть, а вчіть.

Шановні батьки! Чужих дітей не буває, але за своїх відповідаєте саме ви. Не купуйте їм інвалідність. Не калічте життя водіям. Спустіться з ілюзій безпеки на землю, поки ця земля не стала для когось надто дорогою ціною за неуважність.

Бережіть тих, кого любите. Почніть контролювати вже сьогодні.

Страхи — природна частина розвитку дитини. Вони змінюються з віком і часто пов’язані з етапами пізнання світу. Наприклад, малюки можуть боятися незнайомців, а старші діти — темряви або самотності. Головне завдання батьків — не ігнорувати ці переживання, а допомогти дитині впоратися з ними.

Перш за все, важливо вислухати дитину. Не варто знецінювати її страх словами на кшталт «це дурниці» або «нічого боятися». Краще спокійно поговорити й показати, що ви розумієте її почуття.

Другий крок — створити відчуття безпеки. Це може бути нічник у кімнаті, улюблена іграшка поруч або чіткий вечірній ритуал перед сном. Такі прості речі допомагають дитині відчути контроль над ситуацією.

Також ефективним є пояснення через гру. Через казки або рольові ігри дитина може «перемогти» свій страх, уявивши себе сміливим героєм. Це розвиває впевненість і зменшує тривожність.

Не менш важливо — бути прикладом. Діти часто переймають реакції дорослих. Якщо батьки спокійні й впевнені, дитина теж відчуватиме себе захищеною.

І нарешті, якщо страхи стають надто сильними або тривалими, варто звернутися до дитячого психолога. Вчасна допомога допоможе уникнути глибших емоційних проблем у майбутньому.

Дитячі страхи — це не проблема, а сигнал про внутрішні переживання дитини. Уважність, підтримка та терпіння батьків допомагають перетворити страх на можливість для розвитку та зміцнення довіри в родині.

Якщо батьки потрапляють в складні життєві обставини і потребують підтримки соціальних служб, щоб нормалізувати життя, дитина в цей час виховується у родині патронатного вихователя.

І навіть якщо дитина більше не може жити з біологічною родиною (у разі позбавлення батьків батьківських прав або, на жаль, у разі їхньої загибелі через російську війну) вона перебуває в патронатній сім’ї, поки для неї шукають опікуна, прийомну сім’ю тощо.

Таким чином, часто наявність у громаді патронатної родини рятує дітей від потрапляння до інтернатних установ.

Як створити патронатну родину, які умови роботи і як вона оплачується — пояснюємо на картках разом з Державна служба України у справах дітей.

Скільки дитина соже перебувати під патронатом? Зазвичай до 3 місяців. В окремих випадках до 6 місяців за рішенням органу опіки та піклування. Понад 6 місяців — тільки під час воєнного стану, якщо триває процедура позбавлення батьківських прав. Одночасно в патронатну родину влаштовуються тільки діти, які виховувались в одній сім'ї.

Які виплати на дітей на місяць? 

Для дитини без інвалідності —  2,5 прожиткових мінімуми;

Для дитини з інвалідністю — 3,5 прожиткових мінімуми;

Поворотна фінансова допомога на одяг та інші термінові потреби дітей, яких влаштовують під патронат:2,5 прожиткових мінімуми на кожну дитину відповідного віку ,виплачується одноразово.

Яка оплата праці? Фізична особа: 3 мінімальні зарплати; ФОП:3,5 мінімальних зарплати (з них сплачує податок і ЄСВ) + 10 %, якщо влаштовується дитина з інвалідністю, з ВІЛ, до року,, вагітна до 18 років або більше як 3 дітей. Період очікування дитини оплачується:  мінімальна зарплата. Оплачуваний помічник патронатного вихователя отримує 11 мінімальну зарплату.

Які умови відпустки? 7 днів оплачуваної відпустки за кожні 3 місяці перебування дитини під патронатом. Можна використати тільки після вибуття дітей. Дозволяється накопичувати дні.

Хто координує та контролює патронатну родину?  Відповідльною за дотримання прав дитини під патронатом, координацію роботи патронатної родини  є служба у справах дітей. Умови надання послуги патронату над дитиною закріплені в Постанові КМУ № 893  від 20.08.2021. 

Як стати патронатним вихователем? 

1. Подати заяву на згоду на влаштування дитини до сім'ї патронатного вихователя від усіх членів сім'ї і осіб, які фактично проживають разом з ним, зокрема біологічних дітей, якщо вони можуть її висловити;

2. Якщо немає добровільного помічника з-поміж родичів, за підтримки служби у справах дітей знайти помічника;

3. Отримати направлення на навчання разом з кандидатом в помічники;

4. Пройти навчання і отримати рекомендацію про можливість надавати послугу патронату;

5. Укласти зі службою у справах дітей договір про створення патронатної родини.

Які документи  потрібно подати з заявою?

1. копії паспортів кандидата в патронатні вихователі (ПВ) і його помічника;

2.  копію свідоцтва про шлюб ПВ або іншого документа, який піддтверджує родинні стосунки з кандидатом у добровільні помічники;

3. копію документа, що підтверджує право власності або користування житлом;

4.  згоду всіх членів сім'ї, які мешкають разом з кандидатом в ПВ;

5.  висновки про стан здоров'я кандидата в ПВ, членів родини, які мешкають з ним, і кандидата в помічники;

6. довідку про відсутність  або наявність судимості у кандидата в ПВ і членів його родини, старших за 14 років.

Прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, патронатні сім’ї — це про любов, підтримку, стабільність і віру в майбутнє.

❤️ Дітям потрібна СІМ’Я. І кожен із нас може стати частиною цієї підтримки.

Чому це важливо?

Досвід показує: діти, які виховуються в сім’ї, мають значно більше можливостей для здорового розвитку, соціалізації та успішної адаптації.
Сім’я дарує те, чого не може дати жоден заклад — індивідуальну турботу, увагу, емоційне тепло.

Хто може стати прийомним чи патронатним батьком?

Люди, які:

• мають бажання допомогти дитині;

• готові пройти навчання;

• мають стабільні життєві умови;

• вміють чути й підтримувати.

Не потрібно бути ідеальним — важливо бути відповідальним та відкритим до нового досвіду.

Яку підтримку отримують сім’ї?

Фахівці Центру соціальних служб супроводжують прийомні та патронатні сім’ї на кожному етапі:
1. надають консультації;
2. допомагають у кризових ситуаціях;
3. проводять тренінги та групи підтримки;
4. взаємодіють з освітніми та медичними закладами щодо потреб дитини.

Кожна родина, яка відкриває двері дитині, змінює чиєсь життя назавжди.

Якщо ви замислювалися над тим, щоб стати прийомними батьками або патронатними вихователями — зробіть перший крок вже сьогодні.
Ми готові відповісти на ваші запитання та підтримати на всіх етапах.

Супервізія проводиться психологинями, щоб допомогти наставникам і

наставницям:

обговорити ситуації взаємодії з дитиною чи молодою людиною;

розібратися з труднощами та знайти рішення;

знайти нові ідеї та способи підтримки;

діяти в довгу без вигорання.

Деталі та форма для подання заявки доступні за посиланням: https://surl.li/jspbqu