У заході взяли участь діти віком від п’яти до дванадцяти років із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що проживають на території Київського району міста Харкова. Цього разу малеча активно працювала над розмальовуванням святкових писанок, створюючи з допомогою яскравих фарб справжні великодні шедеври.

На думку фахівців Відділу, творчі заняття для дітей сприяють розвитку майстерності та допомагають розвивати комунікативні навички з оточуючими. Діти різного віку і статі із задоволенням не лише малюють, ліплять чи вирізають якісь поробки, а й активно спілкуються між собою. Такий вид дитячого дозвілля є чудовою нагодою для знайомства з новими людьми, розширення кола друзів та удосконалення власних творчих навичок.

Творчий майстер-клас пройшов у дружній і веселій атмосфері, об’єднавши між собою дітей різного віку і статі. По закінченню заняття в арт-майстерні сім’ї з дітьми долучилися до чаювання зі смаколиками, під час якого також ділилися один з одним власними емоціями і враженнями від участі у заході.

«Мені дуже сподобався майстер-клас із розмальовування писанок, адже Великдень – одне із моїх найулюбленіших свят, – ділиться Олена, одна із найменших отримувачок соціальних послуг у Відділі, родина якої перебуває у складних життєвих обставинах. – Я дуже люблю робити щось своїми руками і при нагоді із задоволенням поринаю у магічний світ краси і творчості. Обов’язково прийду сюди і наступного разу».

Нагадуємо, що творчі заняття для дітей із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що проживають на території Київського району міста Харкова, проходять кожну п’ятницю. Із задоволенням запрошуємо до Відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» активну, цілеспрямовану та допитливу малечу до участі у творчому процесі. Спільна творчість батьків та дітей – це не лише цікаво проведене дозвілля, а й дієвий фактор зближення та єднання членів родини у цей непростий час.

Наші контакти:

м. Харків, вул. Алчевських, 5

тел.: 098-711-55-08; 725-19-37 (38, 39)

сайт: http://dovira.kh.ua/

facebook: https://www.facebook.com/viddil.kievskiy

instagram: www.instagram.com/css.kievrajon

Авторка: Юр’єва Ірина Сергіївна, провідний фахівець із соціальної роботи відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра»

Більшість фобій розвивається у дитинстві, але вони також можуть сформуватися і у дорослому віці.

СИМПТОМИ ФОБІЇ можуть змінюватись від легкого почуття побоювання і тривоги до панічної атаки.

  ПСИХІЧНІ СИМПТОМИ ФОБІЇ включають:

відчуття непереборної тривоги чи паніки;

сильне бажання втекти;

почуття "нереальності" або деперсоналізації (відстороненості від себе);

страх втратити контроль або збожеволіти;

почуття смерті, що наближається, або втрати свідомості;

усвідомлення, що реакція непропорційно сильна, але контролювати страх та впоратися з почуттям безсилля наразі неможливо.

  ДО ФІЗИЧНИХ СИМПТОМІВ ФОБІЇ відносяться:

ускладнене дихання;

пришвидшене серцебиття;

біль або тиск у грудях;

тремтіння або тремор;

запаморочення або відчуття, що ви "на межі непритомності";

спазми у шлунково-кишковому тракті;

хвилеподібні припливи жару чи холоду;

відчуття поколювання у тілі;

пітливість.

  Про способи самодопомоги можна знайти на сторінці: https://www.samopomi.ch/psik.../kriza-ta-krizovi-vtruchannja

   Для ще більшої доступності психологічної допомоги розроблен мобільний застосунок:

  AppStore Samopomi.ch

  Google Play Samopomi.ch

Існує твердження, що робити подарунки набагато приємніше, ніж отримувати. Відчути його істинність довелося спеціалістам відділу соціальної роботи по Шевченківському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра».

За сприяння соціального партнера родини з дітьми з числа вразливих категорій населення змогли отримати гуманітарну допомогу, яка стане у нагоді в щоденному житті, роблячи його більш комфортним і приємним! За попередньою домовленістю з батьками саме діти отримали пакунки з допомогою. Приємно було бачити посмішки на обличчях дітей і чути від них слова подяки! Спеціалісти також були задоволені приємною частиною своєї діяльності – після робочого дня, гортаючи записи в месенджерах, читати слова вдячності від отримувачів послуг за роботу!

Виховання дитини — це складний і багатогранний процес, який значною мірою визначає її характер, поведінку та майбутнє. Серед основних стилів виховання виділяють ліберальний, авторитарний і демократичний, кожен із яких має свій вплив на розвиток особистості.

Ліберальний стиль (або вседозволеність) характеризується мінімумом обмежень і контролю з боку батьків. Діти в таких умовах мають велику свободу, але часто відчувають нестачу чітких меж і правил. Це може призводити до труднощів із самодисципліною та відповідальністю, хоча водночас сприяє розвитку творчості та самовираження.

Авторитарний стиль базується на суворій дисципліні, чітких правилах і беззаперечному підпорядкуванні. Батьки вимагають слухняності, часто не пояснюючи причин своїх рішень. У результаті діти можуть бути організованими та дисциплінованими, але нерідко стають невпевненими в собі, бояться помилок і мають труднощі у вираженні власної думки.

Демократичний стиль вважається найбільш збалансованим. Він поєднує чіткі правила з повагою до думки дитини. Батьки встановлюють межі, але пояснюють їх і підтримують відкритий діалог. Такий підхід сприяє формуванню відповідальності, впевненості в собі та вмінню приймати рішення.

Отже, стиль виховання має глибокий вплив на формування особистості дитини. Найефективнішим вважається демократичний підхід, який допомагає виховати гармонійну, самостійну та соціально адаптовану людину.

Харківський міський центр соціальних служб «Довіра» підтримав сім'ю з переїздом та облаштуванням в Харкові та допоміг отримати необхідні документи. Родині надали безкоштовну консультацію спеціаліста з психологічного супроводу, а також послуги юриста, який допоміг Ользі вирішити питання щодо оформлення втрачених документів та отримати соціальні виплати.

Працівники ХМЦСС "Довіра" приділяють особливу увагу дітям, регулярно проводять групові сесії з психоемоційного розвантаження, в тому числі в рамках проєкту.

Донька Ольги, дев’ятирічна Анастасія, активно залучається до групових сесій і нещодавно поділилася з командою проєкту своїми враженнями: «Мені тут дуже подобається, я можу знайомитися з іншими дітьми, весело та з користю проводити час, займатися творчістю, спілкуватися з однолітками, бо в Харкові у мене ще мало друзів».

Участь дітей з травматичним досвідом у групових сесіях, зокрема арт-терапевтечних, сприяє емоційному відновленню, кращій соціалізації та створенню відчуття безпеки після пережитого стресу.

Навесні 2026 року в будинку, де зараз проживає сім'я в Харкові, внаслідок обстрілу було пошкоджено вікна. Команда проєкту з надзвичайного реагування швидко надала родині першу психологічну та гуманітарну допомогу.

Ця історія є яскравим прикладом того, як командна робота допомагає сім'ям з дітьми не лише подолати кризові ситуації, а й поступово відновлювати стабільність у повсякденному житті.

Допомогу надано в рамках спільного проєкту «Посилення реагування та готовності місцевих центрів соціальних служб у гуманітарній сфері в Україні» за участі ЮНІСЕФ, Асоціації міст України, Харківської міської ради та Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» за підтримки Департаменту соціальної політики.

Кожна родина нашої громади може розраховувати на комплексну підтримку. Разом ми допомагаємо сім’ям із дітьми відновлюватися після травматичних подій та не забувати про життя тут і зараз.

https://www.facebook.com/share/1Diudyn5Dy/

https://www.facebook.com/share/1KmAqWgWMz/

https://www.facebook.com/share/1CQnJdMVgZ/?mibextid=wwXIfr

https://www.facebook.com/share/18V4ufQEE8/

 

#АМУ

#UNICEFUkraine

Стратегії та Програми, що визначають розвиток соціальної сфери нашої громади потребують постійного осучаснення, яке не можливе без своєчасного та всебічного вивчення думок харків’ян

Просимо Вас заповнити анкету за посиланням: https://docs.google.com/.../1FAIpQLScMScFsJB5G8.../viewform

Ваші відповіді допоможуть зробити управлінські рішення місцевої влади якіснішими, а соціальні послуги в нашій громаді більш адресними, зручними та ефективними, що дозволить максимально задовольнити соціальні потреби харків’ян.

Дане опитування проводиться на замовлення Харківської міської ради. Опитування є анонімним, всі отримані дані будуть використані лише в узагальненому вигляді

Батьки відіграють ключову роль у фізичному, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини. Вони забезпечують не лише базові потреби, а й створюють атмосферу любові, підтримки та безпеки. Дитина, яка відчуває турботу, зростає більш впевненою у собі та відкритою до світу.

Важливим аспектом є спілкування. Через діалог дитина вчиться висловлювати думки, розуміти інших і будувати стосунки. Крім того, батьки слугують прикладом: їхня поведінка, звички та ставлення до життя формують модель поведінки дитини.

Не менш значущим є встановлення правил і меж. Вони допомагають дитині зрозуміти, що таке відповідальність і самоконтроль. Водночас підтримка самостійності сприяє розвитку ініціативності та здатності приймати рішення.

Важливу допомогу родинам у питаннях виховання надає відділ соціальної роботи по Холодногірському району м. Харкова ХМЦСС «Довіра». Фахівці підтримують батьків, надають консультації та допомагають вирішувати складні життєві ситуації, сприяючи гармонійному розвитку дітей.

Отже, роль батьків у розвитку дитини є визначальною. Від їхньої уваги, любові та підходу до виховання залежить, якою особистістю стане дитина в майбутньому.

Прокрастинація, або схильність відкладати важливі справи на потім, створює ілюзію свободи. Вона змушує людей думати, що вони мають багато часу, однак при цьому краде його. Прокрастинація схожа на безтурботну гру, але часто обертається почуттям провини й занепокоєння.

Людина, схильна до прокрастинації, має помилкове відчуття безпеки. Вона оптимістично гадає, що ситуація контролюється і поспішати не має сенсу. Також вона часто недооцінює час, необхідний для виконання того чи іншого завдання (наприклад, схильна думати, що робота займе 30 хвилин, тоді як об'єктивно вона потребує 2 години). Тому прокрастинація починається з почуття легкості й веселощів, за які людині згодом доводиться розплачуватися, відчуваючи страх, занепокоєння, безпорадність і злість на саму себе.

Однак звичку нічого не робити дуже важко змінити: людина, схильна відкладати справи на потім, упевнена, що в цьому немає нічого поганого. Гарна оцінка (а іноді й просто оцінка, що дає змогу перейти у наступний клас) – яскравий доказ того, що система працює і що ефективніше виконувати роботу під тиском.

На жаль, відкладаючи справи, ми розплачуємося за це не тільки своїм часом. У нас з'являється помилкове переконання, що робота обов'язково має бути неприємною. Людина, схильна до прокрастинації, призвичаюється уникати роботу, не розвиває такі важливі навички, як планування, організованість, мислення й уважність до деталей.

Боротися з прокрастинацією складно, тому що вона є спробою вирішити проблеми, які людина може не усвідомлювати (наприклад, гнів, перфекціонізм або невпевненість у собі). Хоча прокрастинація й усуває тривогу, пов'язану із цими проблемами, останні залишаються не вирішеними.

Причини прокрастинації

Злість. Основна причина прокрастинації – це злість. Підлітки, обурені владною поведінкою батьків і вчителів, схильні відкладати виконання роботи або виконувати її частково. Для підлітків, котрі почуваються безсилими, відкритий опір не годиться, тому що його наслідки будуть досить помітними. Однак ці підлітки прагнуть отримати бажане. Тому прокрастинація як маніпулятивна і пасивно-агресивна форма помсти є досить ефективною, оскільки обеззброює людей, наділених владою над підлітками (наприклад, батьків, учителів). Прокрастинація – це своєрідний самосаботаж: підлітки більше переймаються самостійністю, ніж шкільними оцінками. За допомогою прокрастинації підліток ніби усувається від роботи: «Ви не можете вказувати мені, що робити. Я виконаю роботу, коли буду до неї готовий».

Позиція жертви. Незважаючи на те, що людина, схильна до прокрастинації, сама є заручником своїх дій, вона вважає себе жертвою тих, хто нею керує й очікує від неї результатів. Така людина відчуває, що потрапила в ситуацію, за якої годі досягти прийнятного результату: і виконання, і невиконання роботи завдають їй дискомфорту. Вона завжди має відчуття, що повинна виконувати роботу, але ніколи не робить цього за власним бажанням.

У випадку з підлітками позиція жертви може виглядати так. Підлітку в школі не подобається хімія, тому що із цього предмета задають багато завдань і це дратує його. Хімія для нього заскладна, і він розуміє, що не зможе правильно виконати завдання, тому навіть не намагається цього зробити. Крім того, незабаром іспит, який він повинен скласти, але знає, що не зможе цього зробити. Тому вся ця ситуація здається підлітку геть несправедливою: предмет заскладний, а педагог незрозуміло пояснює (у такому разі підліток схильний говорити: «Учитель дуже поспішає, коли пояснює», «Він мене не любить» тощо).

15-річний Євген розповідає, що позиція жертви завдавала йому багато прикрощів у школі: «Навчання в школі не давало мені насолоди. Я не знав, як виконувати домашні завдання. Мої однокласники, мій брат і однолітки щовечора вчили уроки, а я не міг. І це ще більше переконувало мене, що я – жертва обставин. Мене дратувало, що батьки не цінують моїх зусиль».

Люди навколо помічали тільки Євгенові апатію та зневагу до навчання, хоча насправді за ними хлопець приховував почуття сорому. Женя соромився своєї нездатності до навчання й того, що не може цьому зарадити.

Невпевненість у собі. Євген не самотній у своїй проблемі. Його апатія та злість пов'язані з невпевненістю в собі. Такі підлітки почуваються безнадійними. Упродовж багатьох років вони сумніваються у власних здібностях. Особливо часто це виявляється в дітей із синдромом дефіциту уваги й гіперактивністю або в дітей із розладами навчання. Коли діти вчаться в молодших класах, їм легше вдається усуватися від роботи. Але коли навчання в школі стає важчим, вони докладають до нього менше зусиль, вважаючи, що навчання надскладне, а вони недостатньо здібні. Відтак не намагаються виконувати завдання, тому що ймовірність невдачі висока, і це може виявити брак у них здібностей.

Перфекціонізм. Перфекціоніст схильний відкладати початок проекту тільки тому, що його бентежить думка, скільки енергії потрібно для ідеального здійснення проекту. Він схильний вважати, що «повинен» виконати роботу.

Батьки рідко сприймають своїх дітей як перфекціоністів, радше навпаки. Однак більшість перфекціоністів страждає від почуття нездатності впоратися з роботою. Під їхнім бажанням виконати роботу ідеально приховуються проблеми із самооцінкою. Високі стандарти – це добре: вони змушують нас прагнути більшого.

Коли людина не може примиритися з тим, що не є здатною відповідати цим стандартам, у неї розвивається перфекціонізм. Перфекціоністи, страждаючи від прокрастинації, встановлюють нереальні очікування, а потім усуваються від роботи, щоб не відчувати занепокоєння, яке вона викликає.

Хоча до прокрастинації схильні й багато дорослих, у підлітків вона є ознакою незрілості. Коли підлітки беруться до роботи, то не можуть відчувати насолоди до моменту її завершення. Також їм годі справитися з фрустрацією і занепокоєнням, коли вони вчаться чогось нового. Ви можете почути від підлітка фразу: «Так нечесно, це занадто важко».

Батькам варто навчити підлітка дивитися на такі ситуації з позиції «я думаю, що я зможу». Також слід встановлювати для підлітка очікування, що дають йому змогу виявляти самостійність і контролювати ситуацію. Це єдиний спосіб розвинути в нього внутрішню мотивацію, необхідну для виконання роботи.

Розгляньмо поради, які можуть використовувати батьки, щоб допомогти підлітку впоратися з прокрастинацією.

Не піддавайтеся на раціональні пояснення. Погляньмо правді у вічі: люди, схильні до прокрастинації, – брехуни. Вони регулярно брешуть самі собі про те, скільки часу їм потрібно для виконання роботи, роблячи висновок, що часу достатньо, аби зробити все ідеально. Така брехня називається раціоналізацією. Щоб упоратися з прокрастинацією, необхідно розпізнати раціоналізацію і вказати на неї людині, яка до неї схильна. Наприклад, коли ваша дитина використовує одну з перерахованих вище фраз, покажіть їй весь список і запитайте, чи знайомі їй такі ситуації:

• «Я більш продуктивна, коли маю обмаль часу, тому чекаю, коли часу залишиться мало, і тоді зможу все зробити добре»;
• «Якщо я почекаю, то зможу швидко написати цю статтю»;
• «Якщо я зараз сяду за роботу, то пропущу серію свого улюбленого серіалу»;
• «Не напружуйся. Це всього лише одне завдання. Світ не впаде, якщо я його не зроблю»;
• «Я не знаю, як це зробити, тому почекаю, може, що-небудь придумаю»;
• «Мені легше зробити цю роботу, коли добре почуваюся, тому я почекаю, поки мій настрій не покращиться»;
• «Минулого разу я зробив усе в останній момент, і вийшло добре. Чому б і зараз не вчинити так само?».

Перед батьками час від часу виникає дилема: потурати бажанням дитини чи позначити рамки дозволеного. У деяких дітей є досить довгий список речей, які вони хочуть мати, і, якщо батьки не виконують усі їхні бажання, вони відчувають незадоволеність. Батьки можуть намагатися з усіх сил позбавити дитину розчарувань, потураючи всім її примхам і купуючи їй усе, що вона захоче. Однак у результаті вони розуміють, що їх зусиль недостатньо. Чому одні діти завжди можуть задовольнятися тим, що в них є, а інші - ні?

Розуміння дитячої поведінки

Прагнення (або відсутність прагнення) до зовнішнього заохочення - це певна модель поведінки. Щоб зрозуміти, чому дитина поводиться так чи інакше, потрібно зрозуміти, що так вона висловлює свої емоції або реагує на емоції інших людей. Поведінка дитини - це підказка батькам про те, які почуття вона відчуває. Емоційно врівноважена дитина (тобто та, яка не проявляє ознак стурбованості або пригніченості), зазвичай задоволена й зовнішніми умовами життя. Їй комфортно гратися на самоті, вона добре пристосовується до сімейних правил, невибаглива в їжі та спокійно сприймає те, що в неї є не всі речі, які вона хотіла б мати.

Помічайте моменти, коли дитина прагне до більшого

Батькам потрібно звертати увагу на те, чи відрізняється поведінка дитини в конкретному випадку від її звичайної поведінки. Прагнення до зовнішнього заохочення може набувати різних форм. Дитина може привертати увагу до себе або відмовлятися залишатися на самоті (оскільки при цьому вона відчуває дискомфорт), не виявляти бажання виконувати домашні обов'язки, відмовлятися від їжі або вередувати. Прагнення до зовнішнього заохочення може виникати в дитини як реакція на недавню подію (наприклад, народження брата, початок навчального року тощо). Зверніть увагу, чи проявилася така поведінка тільки в даному випадку, чи вона повторюється періодично.

Спрямуйте увагу дитини на її внутрішній світ

Прагнення до зовнішнього заохочення (або, іншими словами, до зовнішнього засобу проти негативних емоцій) може бути ознакою важких почуттів, які вона намагається приховати або від яких намагається позбутися чи відгородитися. Коли дитина демонструє незвичну для неї поведінку, батькам потрібно визначити, що її викликало, і підказати спосіб упоратися з цією причиною.

Наприклад, можна сказати дитині: «Тобі здається, що все йде не так, як потрібно, останнім часом? Я буду пам'ятати про це й постараюся тобі допомогти».

Коли батьки не розуміють, що викликало таку поведінку дитини, вони можуть сказати: «Ти хочеш, щоб ми купували тобі більше іграшок, і я не знаю, чому. Я можу купити тобі іграшки, і тобі на певний час стане легше. Але це не усуне того, що тебе турбує». Такого роду фрази допоможуть вам бути відкритими до подальшого спілкування, а також це дасть дитині зрозуміти, що зовнішнє заохочення - це її спроба полегшити внутрішній дискомфорт.

Зовнішні та внутрішні засоби вирішення проблеми

Зовнішні засоби - це спроба полегшити дискомфорт за допомогою зовнішніх заохочень (наприклад, коли батьки купують дитині іграшки або речі). Внутрішні засоби спрямовані на внутрішню проблему та звертають увагу дитини на її внутрішній світ, допомагаючи зрозуміти взаємозв'язок між станами свідомості й бажаннями. В ідеалі, щоб допомогти дитині, потрібно поєднувати зовнішні та внутрішні засоби, надавати їй підтримку й пояснювати, чому така підтримка їй необхідна.

Ознаки того, що дитині потрібна допомога

Деякі діти постійно шукають зовнішнє заохочення в різних формах. Якщо така поведінка проявляється в дитини постійно й не викликана якоюсь подією із життя, але завдає їй дискомфорту, варто звернутися до психолога. Він допоможе виявити приховані причини такої поведінки дитини й усунути їх.

Ця категорія отримувачів послуг часто належить до осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (СЖО), оскільки раннє материнство часто супроводжується психологічною незрілістю та відсутністю ресурсів.

Під час соціальної роботи проводиться оцінка потреб щодо визначення стану здоров'я, умов проживання, стосунків у сім'ї та наявності підтримки з боку батьків чи партнера. Для підтримки таких осіб надається послуга  соціального супроводу, спрямована на подолання труднощів,  запобігання відмовам від новонароджених,:створення умов для формування материнської прив'язаності та навчання базовим навичкам догляду за дитиною.

Фахівці також надають психологічну підтримку для зменшення рівня стресу та допомоги у прийнятті рішення щодо майбутнього дитини.