Нові ситуації

Незалежно від того, що чекає на вашу дитину – пережити перший день у новому класі чи в новій школі, нервувати через нову ситуацію – це абсолютно нормально. Розкажіть їй про те, що буде відбуватись у перший шкільний день. Коли діти знають, чого очікувати, вони менше стурбовані ситуацією. Нагадайте дитині, що кожний учень у її класі теж відчуває себе трохи схвильованим; дайте дитині час пристосуватись до ситуації. Відмітьте, що доволі швидко все ввійде у звичне русло, й атмосфера стане більш комфортною. Якщо це можливо, відкорегуйте свій графік так, щоб у вас з’явився додатковий час на дитину, особливо в перші кілька днів відразу після школи.

Ситуація провалу й невдач

Діти переживають, що їхнє навчання буде занадто важким, що вони не зможуть іти в ногу зі всіма або, коли їх викличуть на уроці виступити перед усім класом, не зможуть дати вірну відповідь. Нагадайте дитині, що кожна людина робить помилки, а потім похваліть її за старанність і зусилля.

Тривожність із приводу контрольних і тестів

Багато дітей бояться тестування та всіляких контрольних робіт. Вони хвилюються та засмучуються раніше, ніж треба, та так, що до дня тестування вже не у змозі виконати завдання. Один зі способів допомогти їм – запропонувати свою допомогу в підготовці та вивченні відповідного матеріалу. Нагадайте дитині, що вона все знає й готова до контрольної, скажіть про свою впевненість у тому, що вона обов’язково успішно впорається зі всіма завданнями.

Соціальна тривожність

Діти турбуються про своє місце в суспільстві, про те, щоби вписатись у колектив, завести друзів, хвилюються через те, що про них подумають інші, чи будуть їх дражнити й чи піддаватимуться вони проявам цькування, чи не стануть вигнанцями. Поясніть дитині, що необхідно зустрічати різноманітні соціальні ситуації обличчям до обличчя, а не уникати їх, і порозмовляйте про те, як подружитися з іншими дітьми. Відомо, що навчання дітей соціальних навичок, вирішення проблем і розв’язання конфліктів сприяють хорошому психічному здоров’ю.

Оцінки та успішність

Деякі діти турбуються, чи зможуть вони в дійсності виправдати очікування та отримувати добрі оцінки за математику та інші предмети, потрапити на дошку пошани, стати кращими у класі чи підтримувати певний середній бал. У розмові з дитиною підкресліть, що ви не очікуєте від неї досконалості та ідеальності.

Стрес від шкільних реалій

Деякі діти відчувають тривогу або впадають у стресовий стан, коли розуміють і відчувають, що їхнє шкільне середовище не організоване або що їхні очікування від навчання необґрунтовані. Психологи стверджують, що якщо батьки у відповідь на розповідь дитини про проблему, що виникла, запропонують їй спільно пошукати рішення, то дитина навчиться підходити до складних ситуацій конструктивно.

Потреба бути частиною колективу

Незалежно від того, хоче ваша дитина організувати групу підтримки спортивної команди, отримати головну роль у шкільному спектаклі чи просто бути не останнім гравцем під час великої перерви, важливо розповісти їй, що це виходить не в усіх і не завжди. Адже є й інші можливості брати участь чи бути причетним до команди. Щоб допомогти дитині оволодіти потрібними навичками у відповідності із заняттям, яке вона вибрала, практикуйтесь разом: малюйте плакати, репетируйте роль або ганяйте м’яч.

Тиск однолітків

Діти просто хочуть бути частиною колективу, хочуть відповідати тим правилам і законам, що в ньому царюють, тому іноді переживають через певні очікування з боку однокласників. Заохочуйте розповіді дитини про свої проблеми. Словесне вираження страхів (приговорювання вголос) може стати дуже корисним. Уважно слухайте, але при цьому намагайтесь перебороти гостре бажання втрутитись і самому вирішити проблему вашої дитини. Краще як треба все обміркуйте й разом знайдіть можливе рішення. Вирішуйте проблеми разом з дітьми, а не замість них! Відіграючи активну роль, діти вчаться самостійності.

Страх піддатися проявам булінгу (цькування)

Діти турбуються про те, що їх можуть ображати чи переслідувати в тому чи іншому вигляді, що дуже неприємно й навіть може психологічно травмувати їх. Поставтесь до їхніх побоювань серйозно. Поясніть, що хулігани ображають інших дітей, щоб відчути себе сильними, а також обов’язково розкажіть про те, як заспокоїтися, що не дозволить реагувати емоційно у відповідь на образу.

Ситуації вдома

Іноді справжня причина, через яку дитина не хоче йти до школи, не має нічого спільного із самою школою. Діти можуть відчувати, що дуже потрібні вдома, тому що хтось із батьків знаходиться у стані стресу або депресії, чи є ще щось, що безпосередньо стосується їхньої сім’ї. У такому випадку виходом із ситуації буде усунення сімейних проблем.Якщо страхи вашої дитини не проходять упродовж навчального року, проінформуйте про це вчителя. У більшості шкіл є шкільні психологи, соціальні працівники та методисти, які можуть професійно поспілкуватися з дітьми й допомоги їм перебороти ці страхи.

Дитина перебуває в неймовірному захваті й заливається сміхом, дорослі ж навкруги дивляться на чоловіка зі здивуванням. Спершу може здатися, що його поведінка не зовсім адекватна, але не варто робити поспішні висновки. Просто батько вирішив улаштувати для своєї доньки креативну і трохи божевільну пригоду, вийшовши за межі звичних стереотипів і відкривши їй можливості творчого підходу до життя.

Дослідження показали, що сприйняття жінкою самої себе та сприйняття нею чоловіків тісно пов'язане із взаємовідносинами зі своїм батьком у ранньому віці. Батько – це перший чоловік, якого любить дівчинка. Саме батько дає дівчинці уявлення про те, якими насправді є чоловіки та якого ставлення від них варто очікувати.

Бути першим чоловіком у житті юної дівчини – це велика відповідальність і в той же час прекрасна можливість, оскільки вплив батька (або його відсутність) може бути дуже глибоким. Дослідження підтверджують, що дівчата, які мало контактували зі своїми батьками (або не контактували зовсім), частіше кидають школу, долучаються до зловживання наркотиками та алкоголем і вагітніють у підлітковому віці. І навпаки, у сім'ях, де батьки беруть активну участь у вихованні своїх дочок, дівчата виростають упевненимиі, з повагою ставляться до свого тіла, мають високу самооцінку й готові до життя в «дорослому» світі.

Хоча батьківство – це серйозне заняття, воно може приносити радсть. У цій статті запропоновано п`ятнадцять порад батькам, як допомогти своїм донькам вирости впевненими та здоровими, отримуючи при цьому від процесу виховання взаємну радість.

• «Бешкетуйте» й бавтесь разом з донькою. Ключ до батьківства лежить у тому, щоб не вести себе відповідно до віку. Боріться зі своєю малечею на підлозі, падайте разом на диван, у замет або купу листя, дозволяйте їй осідлати вас і пограйте «в конячку». Це весело, до того ж допомагає налагодити тісніший взаємозв'язок з дитиною. Коли ваша донька стане занадто дорослою для метушні на підлозі або підкидань у повітря, просто міцно обіймайте її й робіть це частіше.
• Організовуйте імпровізовані пікніки для доньки та її друзів. Перевертаючи шампури на мангалі, скористайтеся шансом познайомитися з людьми поза вашою родиною, які є важливою частиною життя вашої доньки.
• Ведіть активний спосіб життя і займайтесь разом з донькою. Грайте в ігри, стрибайте зі скакалкою, гуляйте на повітрі, катайтесь на велосипедах, кидайте м'яч у кільце. Дослідження показали, чим фізично активніше дівчинка у своєму дитинстві та підлітковому віці, тим менш імовірно, що в майбутньому вона завагітніє в підлітковому віці, матиме розлади харчової поведінки (нервову анорексію, нервову булімію та ін.), кине школу, буде зловживати наркотиками або стане жертвою принизливих стосунків. Чим більше ми фізично активні, тим більше поважаємо наше тіло – цінуємо його важливість і можливості та не дозволяємо чинити над ним наругу в різних її проявах.
• Стискайте дитину в обіймах. Киньте на підлогу кілька м'яких подушок і теплих ковдр, запасіться попкорном і разом читайте розповіді або дивіться улюблені фільми доньки. Обійми – це відмінний спосіб створити емоційний зв'язок.
• Прищеплюйте дитині любов до історії. Знайдіть старі фотоальбоми й покажіть їх доньці. Укажіть її місце на родовідному дереві. Розкажіть їй свої історії про те, яким було життя, коли ви росли, які цікаві події відбувались у той час у країні та світі.
• Намагайтесь вислуховувати свою доньку. Відпочиньте від газети або футбольного матчу і слухайте не тільки вухами, а й очима. Зосередьтесь на тому, що важливо для неї: про що думає ваша донька, про що мріє, у що вірить, що відчуває. Ставте запитання, щоби привернути її увагу, а потім уважно слухайте її відповіді мовчки. Ваша увага покаже дівчинці, що стан її душі має для вас першорядне значення.
• Запросіть доньку на побачення. Замовте столик у ресторані, одягніться належно, відкрийте і притримайте для неї дверцята машини, покажіть їй, що означає перебувати в товаристві джентльмена.
• Беріть участь у її шкільній діяльності. Переконайтеся, що вашій дівчинці надані ті ж можливості, що і хлопчикам. Відвідуйте її змагання та концерти, переконайте дитину брати активну участь у роботі шкільних гуртків. Допомагайте тренеру її команди або класному керівнику під час поїздок і цікавих заходів.
• Візьміть свою доньку до себе на роботу. Познайомте її зі своїми колегами, проведіть для неї екскурсію приміщенням, дайте їй можливість побачити вас за роботою. Розкажіть їй, що робота – це більше, ніж просто місце. Покажіть їй, що значить працювати і що гроші важливі, як і те, у що інвестувати свій час.
• У всесвітній День батька здивуйте свою доньку, взявши її на пішохідну прогулянку або на катання на човні найближчим озером. Доки ви перебуваєте наодинці з нею, спитайте її про те, як пройшов тиждень. Продемонструйте чоловічий погляд на її питання та проблеми.
• В одну з дощових неділь улаштуйте з вашою донькою змагання із приготування бутербродів. Розкажіть їй про свій улюблений рецепт і попросіть поділитися з вами деякими з її кулінарних секретів.
• Пишіть доньці записки, в яких кажіть, що любите її й пишаєтесь нею. У своїх записках розкажіть доньці, чому вважаєте її чудовою неповторною людиною. Одну записку сховайте їй під подушку, другу відправте електронною поштою, а третю покладіть в її шкільний рюкзак.
• Візьміть доньку в похід. Поставте намет на мальовничій галявині. Смажте на багатті шматочки хліба на гілочках і дивіться на зірки. Разом насолоджуйтеся спокоєм далеко від метушні повсякденного життя.
• Ходіть разом в торговий центр, дізнайтесь, який одяг вона любить і яку музику слухає.
• Смійтесь разом. Демонструйте доньці радість життя. Чому б вам теж не спробувати зробити поїзд із візка у супермаркеті?!

​Список чудових занять, за допомогою яких батько може чудово проводити час із донькою, можна продовжувати і продовжувати. На жаль, час, який відведено татам та їхнім маленьким донечкам, не безкінечний. Дорогі батьки, поки що вашій донечці можна  читати казки на ніч  доки вона ще з нетерпінням чекає, коли ви прийдете з роботи додому і доки ви є найважливішим чоловіком в її житті, повною мірою користуйтеся своїм статусом і насолоджуйтесь кожною хвилиною, проведеною разом з нею.

Молоді люди, які відчувають труднощі з соціальною взаємодією, не розвивають нових навичок, тому що змушені підкорятися встановленим правилам. Однак діти, схильні домінувати й контролювати інших, не відмовляються від своєї поведінки тільки через те, що цього вимагають правила. З іншого боку, дослідження показують, що розвиток у дітей певних навичок може сприяти проявам соціальної поведінки, знижує рівень стресу, розвиває більш доброзичливе ставлення до вчителів і однокласників, а також підвищує успішність. Відповідно, систематична робота зі школярами в даному напрямку може запобігти проявам булінгу в класі.Розглянемо докладніше, які соціальні та емоційні навички потрібно розвивати в дітей для запобігання булінгу.

1. Управління емоціями

У всіх дітей є почуття, але деякі діти не можуть з ними справлятися. Досить часто діти бувають настільки сповнені сильними почуттями злості, смутку, страху або фрустрації, що це проявляється в їх тілі. Ми всі бачили ці ознаки: червоне обличчя, сльози, тремтіння в тілі, стиснуті кулаки, крик, агресивна поведінка. Дітям необхідно навчитися управляти сильними почуттями. Для деяких це вимагає більше часу й більш чіткого керівництва, ніж для інших.

Діти, схильні до булінгу, і ті, хто стає його жертвами, повинні розвинути навички стресостійкості й навчитися контролювати свої імпульси, використовуючи різні методи саморегуляції.

2. Емпатія

Емпатія - це здатність зрозуміти, як інша людина думає, що відчуває в конкретних ситуаціях. Важливо розвивати в дітей почуття емпатії, тому що діти, схильні до булінгу, отримують соціальну винагороду за свою поведінку : почуття влади й контролю над оточенням, підвищену увагу до себе, високий соціальний статус і т. ін. Таким чином, вони можуть не звертати уваги на шкоду, яку завдають своїм жертвам.

Розвиток у дитини навичок емпатії допомагає запобігти булінгу, тому що дані навички вчать дітей ставитися до однолітків по-людськи, а не як до засобу здобуття популярності в класі. Розвиток емпатії допомагає дітям розуміти, як думають і що відчувають їх однолітки.

3. Рішення проблем і подолання конфліктів

Щоб запобігти проявам булінгу в класі, не потрібно оберігати дітей від усіляких конфліктів. Конфлікти - це природна частина взаємин між людьми. Зокрема, розбіжності можуть бути конструктивними, оскільки допомагають побачити ситуацію з різних сторін. Тому потрібно розвивати у школярів навички вирішення проблем, щоб вони могли самостійно управляти неминучими конфліктами, проявляючи повагу до співрозмовника. Дослідники стверджують, що навички вирішення проблем краще допомагають запобігти булінгу, ніж відповідні емоційні реакції.

4. Упевненість у собі

Упевнена в собі людина виражає свої думки й почуття без звинувачень і з повагою до тих, хто її оточує. Агресія, яка є причиною булінгу, руйнує стосунки, тому що вона спрямована на те, щоб завдати болю або знецінити інших. У той же час упевненість у собі дозволяє людині спілкуватися у відкритій і поважній манері й таким чином дозволяє зміцнювати позитивні взаємини між людьми. Коли діти розвивають упевненість у собі, вони можуть краще спілкуватися, обговорювати конфлікти, протистояти тиску з боку однолітків, задовольняти свої потреби й ефективно взаємодіяти з однолітками та дорослими.

5. Здатність до дружби

У дітей шкільного віку дружба створює потужне почуття причетності. Щоб запобігти булінгу в класі, необхідно розвинути в дітей як навички встановлення дружби, так і здатність правильно вибирати друзів. Тому здатність до дружби можна розглядати як два взаємопов'язані компоненти:

установлення дружніх взаємин. У багатьох дітей уміння заводити друзів з'являється саме по собі, однак у деяких це викликає труднощі. Якщо в дитини немає друзів, вона позбавляє себе можливості розвивати здорові соціальні навички й навчитися ефективно взаємодіяти з однолітками. Згодом вона потрапляє в замкнене коло відкидання й соціальної ізоляції.

Уміння встановлювати дружні взаємини важливе не тільки для дітей, які піддаються булінгу, але і для всіх інших дітей. Це допомагає їм контролювати свої взаємини з тими, хто їх оточує.

Уміння правильно вибирати друзів. Багато дітей сприймають школу як вороже середовище, де неможливо сформувати з ким-небудь дружні стосунки. У шкільній соціальній ієрархії висока конкуренція, і деякі діти вдаються до булінгу, щоб зайняти в ній більш високе місце. Один із способів цьому запобігти - навчити школярів встановлювати дружні взаємини з однолітками поза школою. Вчителі та батьки повинні заохочувати дітей у тому, щоб вони спілкувалися з однолітками на ігровому майданчику, у спортивних секціях або різних гуртках. Коли дитина зробить перший крок на шляху до дружніх взаємин, батьки та вчителі повинні допомогти їй у цьому.Зокрема, щоб навчити дитину встановлювати дружні взаємини, батьки повинні навчити її правильно вибирати друзів. Маленькі діти вибирають собі друзів інтуїтивно: вони вирішують, з ким гратися, ґрунтуючись на тому, хто любить такі ж ігри, як і вони самі, хто добрий до них тощо. Однак, коли дитина дорослішає, її соціальна динаміка стає більш складною, а мотивація в пошуку друзів змінюється. Часто школярі вибирають собі друзів за соціальним статусом. Дитина може керуватися такою логікою:

«Вона популярна, і якщо я буду з нею дружити, я теж стану популярною» або навпаки;

«Мені вона подобається, але вона не виглядає круто. Якщо я буду з нею спілкуватися, усі подумають, що я «ботан», тому я не буду з нею дружити».

Дитина може навіть виправдовувати токсичні взаємини, наприклад:

«Так, вона погано до мене ставиться. Вона ображає мене й висміює перед іншими. Але якщо я не буду дружити з нею, мені ні з ким буде спілкуватися, тому я просто змирюся з цим».

Сумно, що в підлітковому віці діти втрачають інстинкт, який дозволяв їм знаходити друзів у молодшому віці. Багатьом із них потрібен тривалий час, щоб знову набути впевненості в собі й вибирати друзів, виходячи з особистісних якостей, а не соціального статусу людини. Батьки можуть допомогти в цьому дитині, допомагаючи побачити токсичні взаємини та впливаючи на її мотивацію в пошуку друзів. Довірливий діалог батьків з дитиною з приводу того, як правильно шукати друзів, навчає її робити правильний вибір.Розвиток вищевказаних навичок у школярів допомагає створити позитивну атмосферу в класі, запобігає проявам булінгу, а також має позитивний ефект протягом усього життя дитини. Тому потрібно проводити зі школярами систематичну роботу в цьому напрямку, починаючи з молодших класів.

Результати досліджень показують, що одним з найважливіших факторів, що впливають на  успішність  дитини в школі, є залученість батьків у її освіту, зокрема формування здорових стосунків між батьками та вчителями. Як бути впевненим у тому, що дитина отримує якісну освіту, на яку вона заслуговує? Беріть участь у її шкільному житті та представляйте її інтереси!

Батьки знають свою дитину краще за всіх. Вони знають про її сильні та слабкі сторони, про її можливості й потенціал. Батьки – це перші вчителі своїх дітей і найкраща група підтримки.

Подбайте про свою дитину

• Готуйте дитину до школи щодня. Переконайтеся, що дитина добре виспалась і поснідала перед тим, як вирушити до школи. Дитина не повинна спізнюватись.

• Володійте інформацією про всі її події. Щодня  питайте в дитини  про кращі й гірші моменти, що сталися за час її перебування у школі.

• Допоможіть дитині навчитися захищати себе. Підкажіть їй, як сказати вчителю, що вона не зрозуміла завдання, не встигла його записати або не розуміє, за що отримала таку оцінку.

Спілкуйтеся із представниками школи

• Долучайтесь до шкільної діяльності. Запишіться в батьківський комітет або в яку-небудь іншу групу батьків, приходьте на день відкритих дверей і будь-які інші заходи, що влаштовуються школою.

• Правильно ведіть документацію. Через вашу дитину вам будуть передавати важливі документи, наприклад, дозволи на екскурсії. Замість того щоб викинути всі ці листи, краще прочитайте їх та охайно складіть в окрему папку.

• Познайомтеся з учителями, працівниками та адміністрацією школи вашої дитини. Складіть список людей, з якими вона буде щодня контактувати. Не соромтесь, познайомтеся з усіма на початку навчального року й не бійтеся ставити їм різні запитання.

Спілкуйтеся з учителем вашої дитини

Знайомство з учителем (або класним керівником) вашої дитини не тільки піде вам на користь, а й покращить шанси на її успішність.

Вибудовування стосунків між батьками та вчителями може бути складним і непростим процесом. Ось кілька порад, які допоможуть вам справитися з цим:

• Налагодьте зв'язок з учителем вашої дитини в перший навчальний тиждень. Це дасть вам шанс познайомитись не в конфліктній ситуації.

• Усе спілкування між батьками та вчителями повинно зосереджуватись на тому, що буде краще для вашої дитини. Від цього залежить її успішність у школі.

• Батьки знають свою дитину краще, ніж учитель. Якщо ви розповісте про її характер, сильні сторони, інтереси, потреби та проблеми, тоді вчителю буде простіше знайти підхід до вашої дитини.

• Взаємна відкритість є важливим аспектом спілкування між батьками та вчителями. Батьки повинні бути готовими розповідати про проблеми в родині, які можуть вплинути на спілкування дитини з її однокласниками та на сам процес навчання.

• Визначтеся зі способами спілкування. Чи то за допомогою телефону, електронних листів, чи при особистих зустрічах, завжди виходьте на контакт з учителем для вирішення проблем.

• Також ви можете відправити лист з подякою вчителю дитини. Як правило, батьки виходять на зв'язок з учителем лише тоді, коли є скарги або якась конфліктна ситуація. Дякуйте вчителям, надихайте їх, проявляючи свою підтримку.

• Створіть міцні стосунки з учителем, просто допомагаючи із проблемами класу, – це чудовий спосіб підтримати педагога.

Ось кілька підказок для ефективного спілкування під час бесіди з учителем:

• Визначте мету й тему вашої зустрічі з учителем, обговоріть з ним усі питання. Попередньо обговоривши всі питання, моменти, що цікавлять вас, ви не просто будете почувати себе більш підготовленими, це допоможе вчителю зрозуміти причину вашого бажання зустрітися з ним.

• Заплануйте проведення зустрічі на час, зручний для вчителя. Це дасть йому можливість спланувати й підготувати всю необхідну інформацію.

• Складіть план. Запишіть усі ваші запитання й певні аспекти. Запитання варто ставити чітко, ясно, тоді вчитель зможе дати вам чітку відповідь.

• Будьте позитивно налаштовані під час розмови з учителем. Слідкуйте за своєю мовою, тоном, виразом обличчя й жестикуляцією – усе це відображає ваше ставлення до того, що відбувається. Ваше завдання – співпрацювати з учителем вашої дитини, щоб разом ви могли вирішити будь-які проблеми, що з'являються у вашого сина чи доньки.

• Підсумовуйте кожний обговорений пункт. Так ви зможете уникнути будь-яких непорозумінь і досягнете згоди.

• Переконайтеся, що ви правильно зрозуміли вчителя. Дуже часто вчителі використовують педагогічні терміни, яких батьки можуть не знати. Не бійтеся й попросіть пояснень. По закінченні бесіди переконайтеся, що вам зрозуміла вся отримана інформація.

• Не затягуйте розмову. Вона не повинна тривати більше сорока хвилин. Якщо цього часу недостатньо, домовтеся ще про одну зустріч. Це дасть вам можливість обміркувати всю отриману інформацію.

Ось деякі запитання, які ви можете поставити вчителю під час бесіди

Ставити запитання – кращий спосіб орієнтуватись у тому, що відбувається з дитиною у школі. Ніколи не бійтеся ставити запитання або просити про якусь додаткову інформацію – ви маєте повне право знати всі навчально-поведінкові аспекти вашої дитини.

Якщо ваша дитина ходить у підготовчий або перший клас, тоді ці запитання можуть бути цілком доречними:

• Чи знаходить моя дитина спільну мову з іншими дітьми?

• Чи бере моя дитина участь у групових заняттях?

• Як я можу допомогти дитині навчитися читати?

• Чи можете Ви розповісти мені про програму навчання читати?

Якщо ваша дитина ходить у другий або третій клас, також можна поставити такі запитання:

• Чи є в моєї дитини проблеми з якимись конкретними завданнями? Якщо так, то які, і як ми можемо їй допомогти?

• Чи відчуває моя дитина якісь труднощі, які можуть їй перешкодити в подальшому навчанні?

Якщо ваша дитина ходить у четвертий клас або старше, ось приклади деяких важливих запитань для вчителя:

• Як моя дитина справляється з основними завданнями?

• Чи знаходить моя дитина спільну мову зі своїми однокласниками?

• З чим моя дитина справляється легко? Що викликає труднощі?

• Чи потребує моя дитина додаткових занять з якогось предмета?

• Чи завжди моя дитина виконує домашні завдання?

• Чи проходила моя дитина за останній рік контроль оволодіння знаннями, чи були перевірки рівня успішності, чи були які-небудь професійно-орієнтовані тести?

• Чи помітили ви якісь зміни в навчанні? За останній рік знання дитини покращились чи погіршились?

Якщо є якісь проблеми

Якщо дитину ображають однокласники  або знизилась її успішність, дуже важливо її підтримати.

• Порозмовляйте зі своєю дитиною. Попросіть пояснити проблему з її точки зору й обов'язково підтримуйте її протягом усього часу, доки буде вирішуватися це питання.

• Домовтеся про зустріч з учителем та обговоріть з ним усі проблемні моменти. За необхідності ви можете привести із собою когось для підтримки.

• Налаштуйтесь на оптимістичний лад. Завжди пам'ятайте, що у вас й у вчителя є головне завдання – допомогти дитині.

• Пам'ятайте, що ви справжній знавець своєї дитини, ви знаєте її краще, ніж усі інші.

• Ставте запитання. Не бійтеся ставити запитання та просити про додаткову інформацію. Ви маєте повне право знати всі аспекти, що стосуються освіти вашої дитини.

Завдання всього суспільства полягає в тому, щоб виростити здорову, турботливу й відповідальну дитину. У школі таке суспільство представлено батьками, учителями та усіма працівниками школи, які розуміють, що їхнє головне завдання – працювати разом, підтримувати й направляти розвиток вашого сина чи доньки. Підтримуйте свою дитину. Налагоджені стосунки між батьками та вчителями є запорукою її успіху у школі.

Так, бути батьками – непросте завдання, але немає нічого складного в тому, щоби попросити допомоги. Не бійтеся звертатись по допомогу!

Восени дитина може вийти з дому прохолодного ранку, активно бігати на прогулянці, а вдень опинитися вже в значно тепліших умовах. Якщо дитячий одяг від початку занадто теплий, під час руху дитина може спітніти, а коли зупиниться — відчути холод. Тому практичніше регулювати комфорт шарами.

Як працює правило трьох шарів для дитячого одягу

Кожен шар має свою функцію:

1. Базовий шар контактує зі шкірою та має допомагати відводити вологу. Для активної прогулянки особливо важливо, щоб мокра від поту тканина не залишалася надовго біля тіла.

2. Середній шар допомагає зберігати тепло. Це може бути фліс, кофта, светр чи інший утеплювальний одяг, який легко зняти.

3. Зовнішній шар захищає від вітру й опадів. Його підбирають відповідно до погоди, а не лише до календарного сезону.

Необов'язково використовувати всі три шари постійно. У теплий сухий день середній може взагалі не знадобитися, а в прохолодний вітряний ранок — стати основним способом додати тепла.

Як одягнути дитину в різних осінніх ситуаціях

Замість одного комплекту «на осінь» зручніше орієнтуватися на сценарій дня:

1. Прохолодний ранок, теплий день. Базовий верх + кофта або фліс + легка куртка. Коли потеплішає, середній шар можна прибрати в рюкзак.

2. Дорога до школи чи садка. Якщо більшу частину часу дитина спокійно йде або їде, комплект може бути трохи теплішим, ніж для активної гри. Важливо, щоб у приміщенні зайві шари можна було швидко зняти.

3. Активна прогулянка. Для бігу, велосипеда чи майданчика краще уникати надмірного утеплення. Після завершення активності можна повернути знятий теплий шар.

4. Вітер і дощ. У такому разі особливого значення набуває зовнішній захисний шар, а також взуття, яке відповідає мокрій погоді.

Перевіряти комплект корисно не тільки перед виходом. Якщо дитина спітніла після активної гри, це сигнал переглянути кількість або властивості шарів.

Коли дитині потрібна термобілизна

Термобілизна для дітей — це один із варіантів базового шару, а не універсальний спосіб сильніше утеплити дитину. Вона особливо доречна, коли потрібно відводити вологу під час тривалого перебування надворі та активного руху. Посадка має бути комфортною: базовий шар не повинен заважати рухам, збиратися великими складками чи надмірно стискати тіло. При цьому окрема термобілизна для хлопчиків або дівчаток не має оцінюватися лише за назвою категорії — важливі характеристики конкретної моделі та те, як дитина її використовуватиме.

Яке дитяче взуття вибрати на осінь

Взуття також потрібно підбирати під умови дня. Для сухої теплої погоди можуть підійти дитячі кросівки, а для дощу й калюж потрібен варіант, розрахований на вологі умови.

• стопі не тісно, але вона добре зафіксована;

• пальці мають достатньо місця для природного руху;

• підошва відповідає запланованій активності;

• взуття не створює зайвого перегрівання;

• шкарпетки підходять за товщиною і не роблять пару затісною;

• для вологої погоди матеріали та конструкція відповідають таким умовам.

Занадто великий запас розміру так само небажаний, як і тісна пара: стопа може гірше фіксуватися, а дитині буде незручно під час активного руху.

Як коригувати одяг упродовж осіннього дня

Перед виходом варто оцінити не одну цифру температури, а погоду + вітер і опади + тривалість перебування надворі + активність дитини. Далі комплект можна змінювати в процесі.Якщо дитина починає активно бігати, один знімний шар можна прибрати. Коли активність закінчується або ввечері холодає — повернути його. Саме тому фліс, кофта чи легка куртка, які легко зняти, восени часто практичніші за один надто теплий предмет одягу на весь день.

І здається, ніби саме вони є тими людьми, хто найкраще вміє грати з дітьми, а у грі їх завжди супроводжує щире задоволення. Проте буває зовсім не так. Незважаючи на те що батьки дуже люблять своїх дітей, іноді участь у веселощах їх утомлює і навіть сприймається як неприємна, тяжка повинність.

Такі батьки часто залишаються один на один зі своєю проблемою, тому що, на їхню думку, визнання своїх похмурих думок може спричинити соціальне несхвалення. А деякі навіть заявляють прямо: «Я не люблю грати з дитиною», «Мені не хочеться, я змушую себе робити це». Є й такі батьки, які не знають, як це зробити або їм просто не вистачає цікавих ідей для спонтанної гри. У багатьох мам і тат веселощі асоціюються тільки з пустощами, до того ж вони переконані, що дитина може грати сама, тому що вміння веселитись і гратися для неї є чимось природним.

Дійсно, що в цій забаві такого особливого? Що такого у щоденному будівництві пірамід з кубиків або складанні в котрий раз однієї й тієї самої головоломки? І навіщо це я повинен разом з дитиною викидати всі ці м'які іграшки з кошика на підлогу і при цьому сміятися досхочу, а іграшкові ведмедики разом з нами? Ці та інші питання батьків можуть свідчити про те, що найчастіше вони не знають, як веселитись разом з дітьми, не розуміють, чому слугують ці веселощі, ігри та спільне задоволення, а також можуть сумніватися в їхній цінності. Давайте подумаємо разом, як батьки сприймають такі розваги, чи не є вони для них нудними або... важкими.

Далі про дві сторони медалі, тобто, з одного боку, про дітей, які охоче бавляться й веселяться з батьками, а з іншого – про батьків, які не хочуть веселитися зі своїми дітьми.

У перспективі розваги в родинному колі чи за межами оселі, улюблена лялька чи  конструктор  – це найважливіший життєвий урок для дитини, тому що забава – це розвиток пізнавальної, емоційної та соціальної сфер. Саме через гру дитина має змогу безпечно пережити ті ситуації, які є для неї важкими, неприємними або незрозумілими. Крім того, розвага надає багато ідей для вирішення проблем, які в подальшому можна застосувати в житті. Це сфера, в якій можна тренуватись виробляти соціальну поведінку, принципи співпраці та всі навички, необхідні для ефективного функціонування у групі.

Забава (розвага, гра) – це ще й покращення координації, фізичного розвитку та тренування концентрації уваги. У процесі веселощів формуються перші інтереси, а уважне спостереження, що супроводжує певну розвагу, дозволяє малятам зрозуміти світ і закони, що в ньому панують. Для дитини присутність дорослого – це наявність гіда, який покаже, як можна погратися з екскаватором, або запропонує нові цікаві ідеї. На диво, буває так, що дитині, яка залишилась наодинці з масою привабливих іграшок, буває нудно й сумно. Цей парадокс показує, що спільні розваги є чимось дуже важливим, і тільки в супроводі одного з батьків дитина може отримати відчуття близькості, радості й почуття безпеки.

У свою чергу, для дорослих машинка або лялька мають кардинально інше значення, ніж для дитини, і сприймаються інакше: лялька – це лялька, а машинка – це машинка. Таке сприйняття може призвести до того, що небажання дорослого брати участь у грі буде лише зростати. Адже не кожний любить веселитися з іграшками. Для багатьох батьків така забава асоціюється з чимось несуттєвим і не надто корисним. Часто вони не усвідомлюють, наскільки важливу роль вона може відіграти. У зв'язку з цим у мами й тата весела спонтанна гра може асоціюватися з чимось незначним, безглуздими пустощами та виконанням неприродних ролей. Такий спосіб мислення відбирає в батьків унікальну можливість пізнати свою дитину – те, як вона сприймає й розуміє цей світ.

Сучасні батьки – це люди, яких супроводжують безперервний поспіх, перевтома й високий рівень стресу. Швидкий темп життя, багато годин, проведених на роботі, призводять до того, що протягом тижня залишається дійсно мало часу на активне спілкування з дітьми. Якщо припустити, що батько (мати) витрачає вісім годин на день на роботу, то, коли він повернеться додому, у нього буде всього 3–4 години для спільного проведення часу з дитиною до того, як та піде спати. Крім того, у цей час батькам необхідно виконувати домашні обов'язки – прибирати, прати або готувати їжу.

Накопичені протягом дня втома, розчарування, а також домашні обов'язки призводять до того, що батьки просто відмовляються бавитись і грати з дітьми. Їм не вистачає запалу, бажання та енергії, що призводить до того, що навіть веселощі сприймаються ними як виконання якихось надмірних повинностей. Важко після цього вимагати від них бажання бути активними супутниками спонтанних розваг та ігор з дитиною, тим більше, що весь час в їхніх головах рояться думки про майбутні справи по господарству. Батьки відзначають, що охоче сіли би зручніше і просто милувались, як діти чудово грають самі.

Розповідаючи про свої веселощі з дітьми, батьки в основному найчастіше роблять акцент на дидактичній цінності й у зв'язку з цим частіше вибирають навчальні (освітні) ігри, читання книг або інші розваги, спрямовані на стимулювання розвитку дитини. Повагою в батьків користуються такі заняття, під час яких діти вивчають кольори, форми, цифри, літери тощо. А коли діти просто бавляться, то залишаються одні з іграшками, а батьки виступають лише в ролі спостерігачів і контролерів ситуації.

З точки зору багатьох батьків розвага повинна сприяти головним чином інтелектуальному розвитку, розширенню знань, розвитку певних навичок і талантів. У зв'язку з цим вони часто сприймають спонтанні ігри як утрату часу й непродуктивну форму дитячої активності. Однак невимушені або тематичні розваги є джерелом знань про емоції та труднощі, пережиті дитиною.

Крім того, вони є терапевтичною діяльністю: за допомогою машинок, ляльок або м’яких іграшок дитина має можливість продумати й озвучити свої проблеми, зняти напругу й негативні емоції.

Трапляється, що батьки насторожено й ніяково зупиняються на порозі перед світом дитячої гри, наповненої чоловічками, динозаврами, феями та принцесами або іншими міфічними героями. Усе це може здатись їм неприродним, штучним і, що найгірше, вони можуть відчути, що дитина бачить відсутність у них гнучкості, відсутність цікавих ідей для вигадування діалогів і рольових ігор. Іноді батьки соромляться, що їм не вистачає творчості та спонтанності. Через це їм важко спуститись до рівня малюка й розбудити в собі дитину.

Дорослі можуть відчувати внутрішній опір від того, що їхній малюк сам приймає рішення під час гри, тому що кожного дня вони очікують від дітей поведінки певного типу та виконання своїх указівок, а тут уся влада знаходиться в руках дитини. До того ж батьки бояться, чи зможуть бути рівними партнерами в розвагах, адже з фантазією й винахідливістю дітей конкурувати неможливо – вона не знає меж.

Іноді під час спільної гри з дитиною можуть виникнути певні труднощі, причиною яких є особистий досвід батьків – колись у дитинстві вони завжди грали самі, а їхні батьки з різних причин не супроводжували їх у цьому занятті.

Весь шарм і чарівність розваг і веселощів полягають у тому, що тут не діють жодні заздалегідь установлені правила та сценарії, а принцип один: запорука хорошої забави – це насамперед задоволення, яке отримують від неї як діти, так і батьки. Якщо мова йде про двостороннє задоволення, то виникає питання: як же зробити так, щоб батьки настільки захотіли брати участь у грі, наскільки їм не хочеться цього робити.

Перш за все, для забави ви можете використовувати різні ситуації, предмети та ідеї. Повірте, батьки можуть робити спільно з дітьми так багато цікавих речей і так по-різному проводити час, що без зусиль зможуть вибрати для себе заняття, що їм найбільше до душі. Так, якщо хтось не любить веселитись у походах, а стрибки зі скакалкою є найстрашнішим кошмаром ще з часу навчання в початковій школі, то нехай спробує знайти такі сфери професійного або особистого життя, які зможе використовувати для спільних розваг з дитиною і навіть похвалитися своїми здібностями.

Забавою може бути спільне приготування їжі, навчання їзди на велосипеді, ліплення із пластиліну, виготовлення чогось разом з дітьми або малювання фарбами. Кожний з нас володіє такими вміннями, реалізація яких приносить йому задоволення, і, крім того, ви можете перетворити їх на чудові розваги. Коли ми почнемо пригадувати, може виявитися, що надихнути на веселощі нас можуть багато ситуацій з повсякденного життя. У пошуках натхнення можна сісти і проаналізувати, що б нам хотілось робити насправді – можливо, це буде малювання, аплікація, збирання пазлів, а може, щось зовсім інше?

Буває, що діти потребують просто присутності батьків, а не їх повної участі в іграх – діти почуваються в безпеці, коли під час розваги поруч з ними є людина, яка може відповісти на будь-яке запитання, похвалити побудовану оборонну споруду й підтримати дружньою розмовою.

Забаву можна розглядати як повернення до дитячої спонтанності, творчості та щирих і в той же час простих емоцій. Можна сказати, що це повернення до свого власного внутрішнього світу. Часто в потоці щоденних справ та обов'язків ми забуваємо про це, а наш зовнішній «панцир», витканий із соціальної поваги й авторитетності, лише наростає, власне, як і втома. Це може призвести до того, що важко буде відкласти у сторону «повсякденне життя» й поринути у вир веселих забав з дитиною.

Будь ласка, постарайтесь розбудити в собі власну внутрішню дитину, дозвольте собі хоча б на кілька миттєвостей вийти зі свого «панцира», щоби збагатити себе світом, повним радості, задоволення й близькості – світом забав і веселощів.

Батьки часто питають: «Чому моя дитина не хоче вчити математику (англійську мову, історію тощо)?», «Як примусити дитину готуватись до іспитів?».Погану успішність дитини у школі ми схильні пояснювати недостатньою  мотивацією. І найчастіше причина криється саме в ній. Але примушувати дитину вчити уроки виснажливо як для неї, так і для батьків. Якщо дитині давати гроші за хороші оцінки, вона буде зацікавлена тільки у винагороді, а не в тому, щоб дізнатися про щось нове. Зрештою, ви зрозумієте, що такі способи мотивації тільки погіршують ситуацію.Покарання за погані оцінки також неефективне. Заборонити дитині дивитися телевізор або відключити Інтернет – не вихід. Спроби обговорити проблему з дитиною не завжди дають результат – найчастіше це схоже на звинувачення й виправдання.

Погана успішність криється у стресі

Але чому сьогодні погана успішність дітей стала поширеною проблемою? Хіба діти не хочуть учитись, а тільки розважатись? Чи причина в тому, що сучасні діти більш схильні до стресу ?Треба розуміти, в яких випадках дитина недостатньо старається, а коли її неуспішність – результат надмірного стресу. В останньому випадку треба з'ясувати його причини та по можливості усунути їх.У першу чергу треба відповісти на запитання: «Чому моя дитина не хоче вчитись?». Розуміючи справжні причини, без звинувачень самої дитини, ми зможемо знайти рішення проблеми. Відповідь на це запитання можуть дати останні дослідження в галузі нейрофізіології.У 60-х роках ХХ століття відомий американський психолог Деніел Канеман ввів поняття «когнітивне спотворення». На думку вченого, люди володіють певними установками, що допомагають їм швидко приймати рішення. Згодом такі установки можуть виявлятись помилковими та призводять до когнітивних спотворень.Як приклад когнітивного спотворення Канеман наводить «Завдання про бейсбольний м'ячі і біту»: бейсбольний м'яч і біта коштують разом 1 долар 10 центів. Біта на один долар дорожче, ніж м'яч. Скільки коштує м'яч? Найбільш поширена відповідь – «10 центів». Це класичний приклад когнітивного спотворення (правильна відповідь – 5 центів).Є ситуації, у яких установки можуть виявитись корисними, особливо, коли в нас немає часу на роздуми. Але в інших випадки люди, на думку Деніела Канемана, схильні керуватися принципом докладання найменших зусиль. Але чи пов'язано це з лінню чи з якимись іншими особливостями людської психіки?У дослідженні Канемана є ще один цікавий факт: ті, хто відчували пастку в умові завдання та не могли знайти правильне рішення, у певний момент погоджувалися зі свідомо неправильною відповіддю. Рано чи пізно такий момент наступав у всіх учасників експерименту. Що найдивніше – Канеман міг передбачити той момент, коли учасник експерименту досягне цієї точки. Про це свідчили два показники – розширені зіниці та пришвидшений пульс.Такий самий механізм проявляється і у випадку фізичних зусиль. В іншому експерименті учасникам треба було стискати руку якомога сильніше й довше. У момент максимального зусилля зіниці випробовуваних розширювалися, після чого учасники експерименту розтискали руки. Це свідчить про те, що розширення зіниць і почастішання пульсу є показниками нервового збудження.Концентрація вимагає великих витрат енергії, за рахунок чого пульс і частішає. Ми стискаємо зуби, напружуємо м'язи корпусу, у нас частішає дихання й посилюється потовиділення, а травлення й метаболізм сповільнюються. Інакше кажучи, концентруючись, ми впадаємо в так званий «ерготропічний стан», який спочатку допомагав людині полювати й виживати, а тепер ми пристосували його для вирішення повсякденних завдань.Розумові зусилля мають і фізичні прояви. У мозку й тілі відбуваються зміни подібні до тих, що відбуваються під час полювання (не важливо, є нашою метою дикий звір чи товар зі знижкою). Це допомагає зрозуміти, чому люди раптово припиняють шукати рішення. Канеман стверджував, що раптово ми відмовляємось від пошуку, якщо докладаємо надто багато зусиль для вирішення завдання.

Фізіологічні причини поганої успішності дітей

Американський нейробіолог Пол Маклін, автор теорії «триєдиного мозку», виділяє два режими роботи мозку, при яких домінують неокортекс або лімбічна система. Неокортекс – новітня частина мозку – підтримує «вищі» функції (мислення, мовлення, соціальний розвиток, емпатію, самоаналіз). Лімбічна система підтримує більш давніші функції, наприклад, дозволяє запам'ятовувати людей і різні місця у стресових ситуаціях. Саме режим лімбічної системи призводить до відмови від пошуку вирішення завдань.Обидва режими роботи мозку вимагають великих витрат енергії, наприклад, при сильних розумових зусиллях або стресових ситуаціях. В умовах обмежених ресурсів організму при домінуванні однієї з систем – «раціональної» або «лімбічної», – дія другої системи сповільнюється.Раціональна система відповідає за так звані «пізнавальні компетентності»: допомагає боротися зі шкідливими звичками, формує навички самовладання тощо. Такі навички дозволяють  знижувати рівеь   стресу і, відповідно, знижувати витрати енергії.Лімбічна система відповідає за нераціональну, інстинктивну поведінку людини у стресових ситуаціях. Ця система дозволяє нам ефективно захищатись у небезпечних ситуаціях, коли в нас немає часу на роздуми. Але інколи цей режим вмикається і в ситуаціях, коли нам у таких ситуаціях гіпоталамус посилає сигнал припинити дію, що призводить до витрат енергії. Подібно термостату він реагує на зниження рівня глюкози у крові. Так відбувається «інстинктивна» відмова від виконання завдання, викликаного роботою лімбічної системи. нічого не загрожує й організм витрачає дуже багато енергії (наприклад, при вирішенні логічних завдань).В екстрених ситуаціях така реакція організму супроводжується виробленням гормону кортизолу. У ситуаціях, коли реальної загрози немає, такий механізм проявляється тільки при зниженні рівня глюкози. Даний механізм зберігся в процесі еволюції. Він змушував первісну людину відмовлятись від переслідування тварини під час полювання, якщо в організмі було недостатньо ресурсів для переслідування.

Як допомогти дитині?

Повертаючись до проблеми дитячої успішності, зауважимо, що завжди є можливість подолати «точку відмови». І ми самі часто робимо так, наприклад, працюючи понаднормово, коли треба закінчити термінову доповідь. У таких ситуаціях ми часто покладаємось на перевірені засоби – каву або енергетичні напої. Ми вибираємо меншу із двох неприємностей: гнів начальника, якщо доповідь не буде готова вчасно, або перевтому, якщо над роботою доведеться сидіти всю ніч.Дитину теж можна примусити подолати «точку відмови». Власне, так і відбувається, коли ми сваримо її або караємо за погану успішність. Однак ігнорування сигналів лімбічної системи може призвести до нервового зриву. Варто подумати: можливо, в деяких випадках, коли ми вважаємо дитину ледачою, її лімбічна система дає сигнал про виснаження ресурсів організму.

• Дитина може не хотіти вчитися з багатьох причин. Якщо в її організмі занадто мало ресурсів, така поведінка не дивина. Тому необхідно знайти причини стресу, який забирає енергію в дитини, і по можливості їх усунути.

Учені стверджують, що причини такого стресу пов'язані з особливостями пізнавальної діяльності. Завдання Деніела Канемана (про вартість м’яча), про яке ми казали вище, свідчить про те, що надмірні розумові зусилля та проблеми при вирішенні різних завдань виникають через звичний спосіб нашого мислення. Можливо, це викликано специфікою нашої культури або недостатньо розвиненим абстрактним мисленням. Або тим, що розв’язання задачі вимагає навичок усних обчислень. Як би там не було, для розв’язання подібного роду завдань необхідно докладати розумових зусиль, а не відповідати інтуїтивно. Люди, які в ході експерименту давали неправильну відповідь, припускались помилки через те, що досягали «точки відмови».Успішність дитини може також знижуватись у зв'язку з порушеннями роботи органів чуттів, пам'яті, швидкості реакції тощо. Усі ці фактори призводять до того, що дитина повинна докладати більше зусиль для виконання завдання. Не дивно, що при цьому вона швидко досягає «точки відмови».

Щоб допомогти дитині, яка постійно перебуває у стресовому стані, пов'язаному з пізнавальною діяльністю, дотримуйтесь таких правил:

• Не звинувачуйте дитину. Спробуйте розібратися, чим викликана неуспішність дитини: лінню чи реакцією лімбічної системи.
• З'ясуйте причину виникнення стресу. Це може бути брак часу на виконання завдання, відсутність необхідних навичок, негативний досвід минулого тощо.
• Знизьте рівень стресу. Постарайтесь усунути всі причини виникнення стресу, але особливу увагу приділіть причинам, пов'язаним з пізнавальною сферою. Є безліч корекційних програм, що дозволяють їх усунути.
• Навчіть дітей розпізнавати стрес. Батькам слід навчити дітей відчувати наближення «точки відмови».
• Дайте дитині відпочити до того, як вона досягне «точки відмови». Відновлення сил після реакції лімбічної системи вимагає більше часу. Невелика перерва до досягнення «точки відмови» додасть дитині сил для другої спроби. Однак ми схильні діяти навпаки, думаючи, що дитина недостатньо старається. Ми наполягаємо на тому, щоб дитина виконала завдання, коли насправді їй потрібна перерва.

Якщо дитину часто сварити за неуспішність, вона дійсно може припинити старатися. Хоча уникнути «точки відмови» й не можна, можна зробити так, щоб вона не впливала на продуктивність розумової роботи дитини.