Ось що розповідає Олена, з якою вже не один рік ми плідно співпрацюємо.  Як і у багатьох містян, у Олени було почуття розгубленості та безпорадності, їхати - не їхати? Що робити? Куди звертатися? Як себе правильно поводити? У розмовах у телефонному режимі проговорювалися можливі варіанти, як себе поводити під час оголошення тривоги та під час комендантської години, надавалися поради щодо покращення психологічного стану дітей та дорослих у кризовій ситуацій. Ось що Олена розповідає:

"Ми рятувалися від війни. Зранку моя родина була налякана звуками пострілів. З оголошенням воєнного стану почалося інше життя. Метушня, укриття-дім, дім-укриття. Звісно, всі ми були налякані, і діти, і дорослі. Саме страх за дітей штовхає тікати в укриття, у метро. А там крижаний протяг, сон на устілці. Холод, застуда. У кінці кінців, нерви не витримали та прийняли рішення збирати валізи, евакуюватися. Вокзал, натовп. Намір відвезти дітей подалі від цього жаху. Війна несе незкінченні очікування повернення додому."

Мріємо про якнайскорішу перемогу, віримо про щасливе життя!

Марія та її діти є багаторічними отримувачами послуг Відділу. З оголошенням військового стану була спроба евакуюватися, але родина вирішила залишитися та допомогати рідному місту! Так і прийшли до рішення стати волонтерами та допомогати містянам. Мати з дітками допомагають пакувати продукти харчування для сімей, які потребують допомоги. Цього разу це були овочі та творог, у перспективі - ліки. Пишаємося своїми підопічними! Адже ми всі в змозі зробити життя та світ кращими!

Родина Ємельянових переїхала до Харкова у 2014 році з Автономної республіки Крим. Багато часу минуло з моменту переїзду з рідного міста. Тривалим був і період адаптації до нових умов. З того часу родина зміцніла та значно побільшала! В родині нещодавно народилася довгоочикувана сьома дитина та сім'я потребувала допомоги у отриманні дитячого візочка та з цим проханням звернулася до Відділу. Працівники Відділу оперативно допомогли підшукати дитячий візочок та передати його родині, разом з побажаннями миру та спокою.

 Дуже приємно отримувати слова вдячності за допомогу у час потреби.

В умовах воєнного стану так необхідна підтримка вразливим категоріям населення. Особливо тим, хто за станом здоров'я або у зв'язку із похилим віком має проблеми з пересуваням. Літнім людям часто взагалі важко виходити з дому, тривалий час стояти у чергах, нести важкі пакети з покупками, шукати товари або ліки у різних магазинах та аптеках. Фахівцями Відділу на постійній основі організовано доставку ліків, засобів гігієни та продуктів пенсіонерам, які з тих чи інших обставин залишилися самі.
Дуже приємно чути слова подяки!
Сподіваємося на скорішу перемогу та мир!

"Емоції під час виїзду доволі різні, їх так багато - це страх, щоб люди у розпачі не травмували тебе та дітей при спробі потрапити до потягу. Плачучи і кричачи, люди, які поруч знаходилися, благали подарувати дітям життя. Я йду містом і в мене сльози на очах, як я згадую цей кошмар. Але ми так раділи, обіймалися, коли нас трьох (мене і моїх діток) буквально затягли в поїзд і миттєво зачинили двері, люди просилися, ридали, стукали по дверях, благали пустити. Зараз багато чого потрібно зробити аби адаптуватися у новому місті. Влаштування до школи дітей, підшукання музичної школисинові, оформлення документів та отримання підтримки. Дуже щаслива, що я не одна. Зі мною мої діти і вони в безпечному місці. Також тут я зустріла жінку з дітьми, яка мешкала в сусідньому будинку. Справді, земля кругла. Наразі я ще не зовсім можу заспокоїтися, адже нервова напруга після ночівлі у сховищі, після такої тяжкої дороги до безпечного місця ще довго буде турбувати. Сподіваюся, що невдовзі ми обов'язково переможемо та матимемо змогу якнайшвидше повернутися на Батьківщину!"

До зустрічі у рідному місті!

Разом ми переможемо!

Не винятком стала й Наталя (імя змінено), яка є багаторічним отримувачем послуг Відділу, та її дітки. Сьогодні вона телефонувала фахівцям Відділу та розповіла свою історію виїзду. Тяжким був шлях потягом до Львова, потім до Польщі, хвороба у дорозі, а після одужання - шлях до Фінляндії. У Фінляндії Наталя зустріла свою сусідку з Харкова, Ольгу. Правду кажуть, світ тісний. Рятуючи дітей від жахіть війни, Ольга також вимушена була виїхати з країни. Наразі жінки та діти адаптуються до нових умов проживаня.

Особливо приємно було під час розмови почути теплі спогади про коллектив Відділу, вдячність за постійну допомогу в інтересах родини, сум за рідним містом та рішуче бажання повернутися на Батьківщину. Дівчата, чекаємо Вас на рідній землі!