Корисні посилання

Архів

Салтівський р-н

Кордони в вихованні дітей

Кордони - це якась лінія, межа, у когось стінка або паркан, звичайно ж, не видимий ні оточуючими, ні самій людині. Ця лінія розділяє де закінчуються власність і інтереси одного і починаються іншого.

В першу чергу, батькам варто подивитися на власні кордони. «Дітей виховувати марно, все одно будуть схожі на нас» (англійське прислів'я). Відповідайте чесно на кілька питань.

1. Чи ставите ви інтереси дітей на перше місце, а свої, злегка бентежачись, тихенько ховаєте ніжкою під ліжко, неодмінно, щоб ніхто не побачив?

2. Чи є у вас особистий час, який належить тільки вам?

3. Якщо він є - відчуваєте почуття провини, що робите щось тільки для себе?

4. Чи говорите ви про свої переживання, людині, яка їх викликала?

Згадайте, напевно у вашому досвіді були історії з дітьми, які ведуть себе дуже зухвало, нахабно. Про таких кажуть: «Зовсім від рук відбився». Все тому, що дитині страшнувато. Досвіду мало в житті, треба на щось спиратися. А нема на що. Їй би безпеку відчувати, щоб рости і розвиватися, а не витрачати енергію на виживання. У сім'ях де межі чіткі - діти менш тривожні.

Що дозволяє відстоювати свої кордони і поважати кордони дитини? 

В першу чергу - вирощені і укріплені власні. У другу - батьківська стійкість.

Досягається:

1. Зрозумійте для себе правила поведінки дитини. Обговоріть загальний список у сімейному колі.

2. Вмійте говорити чітке «ні» дитині. Ваша відмова - точка росту і розвитку. Через відмову діти вчаться повазі чужих кордонів, і бонусом - гнучкості мислення. Треба ж шукати інші способи домогтися свого.

3. Дотримуйтесь концепції: «умовлянням / загрозам - НІ, наслідкам дій - ТАК». Розмови - завжди лише слова. І діти швидко засвоюють цю істину. Позначте наслідки поведінки - і обов'язково приведіть їх у виконання, якщо ваш договір був порушений.

4. Тримайте своє слово! Якщо вже сказали - робіть. Це і у вас сформує звичку думати, перш ніж сказати, і дитину навчить бути чесною і послідовною.

5. Хваліть за хороші самостійні вчинки. Це завжди мотивує краще, ніж лайка і нагадування про погане.

6. Пояснюйте чому «це - погано». Просто заборонити - диктатура. А ось пояснити - значить навчити причинно-наслідковим зв'язкам.

Салтівський р-н

Навіщо потрібні батьки?

Здається, відповідь очевидна: годувати, виховувати, дбати. Але чи справді лише в цьому їхня роль? Чому навіть дорослі люди, які вже давно живуть самостійно, іноді відчувають потребу у схваленні батьків? Чому дитина, навіть якщо її карають, все одно шукає підтримки у мами чи тата?

Роль батьків набагато глибша, ніж просто забезпечення потреб. Вони дають базове відчуття безпеки, яке формує нашу впевненість у собі та у світі. Вони – перше дзеркало, у якому ми бачимо себе. Саме їхні слова й реакції стають основою нашого внутрішнього голосу.

А що відбувається, коли цього немає? Коли дитина росте без підтримки, без тепла, без відчуття, що її люблять? Вона може навчитися жити й адаптуватися, але всередині залишиться порожнеча, яку важко заповнити.

Тому батьківство – це не лише про їжу та одяг. Це про той невидимий фундамент, який тримає нашу психіку все життя.

1. Основні завдання батьків

Це те, без чого дитина не може повноцінно розвиватися:

Фізична безпека та догляд – без цього неможливе існування. Їжа, дах над головою, медична допомога – це базові потреби, які потрібно задовольняти.

Емоційна підтримка– батьки навчають дітей, як виражати свої емоції, як переживати труднощі й радіти. Без цієї підтримки дитина не зможе правильно орієнтуватися у світі почуттів.

Соціалізація – допомогти дитині зрозуміти правила суспільства, навчити бути його частиною, розуміти правила взаємодії з іншими людьми, як бути чесною, допомагати, шанувати кордони.

Навчання – з самого народження батьки стають першими вчителями. Вони показують світ через призму власного досвіду, навчаючи дітей основам життя, цінностей і моралі.

Безумовна любов– найважливіше, що дають батьки. Це не залежить від того, добре ти поводишся чи ні. Коли дитина відчуває, що її люблять без умов, вона отримує основу для самооцінки та внутрішньої впевненості.

2. Відповідальність батьків

Це те, що впливає на майбутнє дитини, навіть якщо самі батьки не завжди це усвідомлюють:

Формування прив’язаності– якщо дитина не отримала надійної прив’язаності, їй важче будувати стосунки в дорослому житті. Наявність сильної емоційної прив’язаності з батьками забезпечує дитині впевненість у своїх силах і здатність формувати здорові стосунки в майбутньому.

Приклад поведінки– дитина копіює не слова, а дії. Саме батьки першими стають для нас зразком. Як ми реагуємо на стрес, конфлікти, емоції – багато в чому це відображення того, що ми бачили у своїх батьків.

Емоційний клімат у родині– те, як батьки сваряться, миряться, висловлюють любов, стає зразком для дитини. Якщо вдома царює мир і підтримка, це відображається на психічному здоров’ї дитини, яка зростає в стабільному середовищі. Конфлікти, що не вирішуються, можуть залишити слід на довгі роки.

Кордони та правила– вони формують внутрішній компас людини. Батьки вчать дитину розуміти власні межі та шанувати кордони інших. Це основа для здорових стосунків у майбутньому.

3. Додаткові опції батьків

Це речі, без яких можна вирости, але вони значно покращують життя:

Дружні стосунки з дитиною – коли є не лише роль "контролера", а й простір для довіри. Важливо не лише бути батьками, а й друзями. Коли дитина може довіряти своїм батькам, коли батьки можуть підслухати її думки без критики, це створює атмосферу довіри, яка продовжуватиметься все життя.

Фінансова підтримка та старт – навчити фінансовій грамотності, дати ресурс на початок життя. Батьки, які дають можливість здобути освіту або почати кар'єру, забезпечують значну перевагу в житті, хоча це не обов'язково.

Спільні традиції– створюють відчуття єдності й тепла. Спільні традиції, час, проведений разом, створюють глибокі емоційні зв'язки, що можуть бути важливими навіть у дорослому віці.

Підтримка вибору– допомога у знаходженні власного шляху без нав’язування очікувань. Батьки не завжди мають визначати шлях дитини, але їхня підтримка у виборі, особливо в моменти сумнівів, може бути важливою.

Психологічна обізнаність– батьки, які розуміють базові механізми психіки, можуть допомогти дитині краще себе пізнати. Такі батьки можуть розпізнавати проблеми у розвитку дитини на ранніх етапах і допомагати їй у самопізнанні.

Здається, роль батьків надзвичайно багатогранна. Це не просто "бути поруч" чи "навчити". Це фундамент, на якому будується ціле життя, що вимагає величезної відповідальності, але й приносить величезну радість від того, як ми бачимо, як наші діти ростуть, розвиваються і долають життєві труднощі.

Салтівський р-н

Як привчити малюка до порядку

Відділ соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб "Довіра" надає до уваги батькам 8 конкретних рекомендацій, як привчити малюка до порядку.

1. Будьте прикладом для дитини! Це перше і найголовніше правило. Якщо ви намагаєтеся привчити дитину до порядку, в першу чергу слідкуйте за порядком у своїх речах, ми не маємо права вимагати від дитини те, що самі не виконуємо!

2. Поясніть дитині, для чого потрібне прибирання. Часто діти самі навіть і не здогадуються, навіщо ми, дорослі, виконуємо певні дії. Тому варто закцентувати увагу дитини на чистоті, як на результаті. поясніть, що набагато зручніше пересуватися по кімнаті, коли іграшки на поличках, а не під ногами. Скажіть, що набагато швидше можна відшукати улюблену машинку, якщо вона лежить на своєму місці. Розкажіть, як вам приємно знаходитися в чистій кімнаті. Тоді малюк з більшим ентузіазмом займеться прибиранням!

3. Зробіть прибирання веселою грою. Нам, дорослим, часто буває важко заставити себе зробити прибирання в квартирі! А ми хочемо, щоб дитина з радістю приступила до такого “веселого” завдання… Тому пригадаймо, що гра — це провідна діяльність в дитинстві, і використаймо це. Необхідно перетворити нудне прибирання іграшок в захоплюючий квест “віднайди всі машинки”, “де сховався лев”. Або влаштуйте змагання “хто швидше заповнить корзину”. Ввімкніть веселу музику, переодягніться у чарівників чи перетворіться у роботів і складайте речі в комод так, як робили би це вони!

4. Постійність і послідовність — ваші помічники! Щоб прибирання іграшок, складання речей в шафу, миття своєї кружки після чаю стали звичними справами, про які не потрібно нагадувати, будьте послідовними у цих правилах і вимогах. Якщо з найменшого віку ви будете кожен день демонструвати дитині, як скласти іграшки перед сном, то з часом малюк почне це робити сам. крім того для нього це стане звичкою, своєрідним ритуалом, нормою повсякденного життя.

5. Почніть разом, або нехай почне дитина, а ви допоможіть закінчити. Не слід одразу вимагати у дитини повної чистоти без вашої допомоги! Таким способом ви лише відіб’єте бажання!

6. Ніколи не використовуйте прибирання в якості покарання. Тоді у дитини сформується ставлення до прибирання як до чогось негативного і неприємного! А тоді вам уже не так просто буде змусити навести порядок.

7. Хваліть і заохочуйте дитину. акцентуйте увагу на стараннях і на чистоті, яка стала у кімнаті.

8. Не перевантажуйте дитину прибиранням! Пам’ятайте, що до певного віку діти не знають поняття “треба”, “мушу”, вони роблять лише те, що цікаво і “хочу”. Тому зважайте на можливості і вміння дитини, на її зацікавленість. Але і не спускайте багато з рук. Пам’ятайте, що все має бути в міру!

Салтівський р-н

Чому згадувати про досвід насильства так важко й одночасно так важливо?

Тема насильства, особливо в сім'ї, все ще залишається складною для обговорення. Ми часто чуємо заклики не мовчати, звертатися за допомогою, ділитися своїми історіями. Але зробити перший крок – найважче. Чому?

Що таке насильство?

Насильство – це будь-які дії проти волі людини. Воно може бути фізичним, сексуальним, психологічним або економічним. Це може бути тиск, шантаж, приниження, обмеження свободи, небажані коментарі щодо зовнішності тощо. Незалежно від виду чи форми пережитого досвіду, нам буде складно згадувати про травматичні події.

Чому нам так важко говорити про насильство?

Є багато причин, чому люди мовчать про насильство. Найчастіше це страх, сором і провина.

Страх

Страх є одним з найпоширеніших бар’єрів, які не дають людині проговорити вголос те, що сталось. Нам може бути страшно, що цей досвід не зрозуміють, засудять, що не повірять або ж навіть звинуватять у тому, що сталось. А отже, що не допоможуть.

Також однією з причин є страх, що насильство може повторитись, навіть якщо об’єктивно для цього наразі немає причин. Це наслідок травматичної події, посттравматичний стресовий синдром. Він може супроводжуватись сильною тривогою, емоційним «завмиранням», відчуттям гніву, горя, розгубленості та відчуженості. Людина, що пережила насильство може мати проблеми зі сном, виглядати напружено, бути агресивною і замкнутою одночасно. 

Тому часто несвідомо ми обираємо мовчати, бо боїмось, що нас не зрозуміють.

Сором

Відчуття сорому може супроводжувати і навіть самі спогади про цей досвід, адже на жаль, насильство ще досі є табуйованою і замовчуваною темою. Тоді у нас може з’являтись відчуття що відторгнуть, засудять і не приймуть. Люди, що пережили насильство можуть сприйматись як якісь «не такі», «особливі», що тільки додає переживань. Може здаватись, начебто із нами щось не так і ми не заслуговуємо на допомогу.

Провина

Зазвичай ми відчуваємо провину за те, що з нами сталось, через маніпуляції з боку кривдника/-ці, який перекладає відповідальність на постраждалих. Або ми можемо відчувати провину через застарілі соціальні норми. Наприклад, коли впродовж багатьох років на уроках у школі дівчатам розповідали, що щоб не натрапити на кривдника важливо вдягатись більш стримано. І тоді коли людина відчуває провину, то вона скоріше залишить такий досвід лише для себе, бо бути звинуваченими ще кимось – це не те, чого хочеться, коли і так погано.

Біль

Усі ці причини, описані вище, чому люди мовчать, коли мова йде про насильство, зводяться до одного – біль. Горювати, відчувати безсилля, несправедливість, сум, проживати і говорити про цей досвід дуже і дуже не просто. Саме тому наша розумна психіка вигадала стільки захисних механізмів: все заради того, аби ми не відчували біль. Тобто про «це» вже на фізичному рівні говорити дуже важко.

Чому так важливо говорити про досвід насильства?

І хоч це дуже складно, та говорити про насильство важливо. Перш за все це необхідно для свого самопочуття і подальшого спокійного, свідомого життя. Адже якщо залишати цей досвід лише для себе, є шанс загрузнути у спогадах, почуттях. Далі жити із таким «багажем» буде ставати тільки важче. Навіть якщо на якийсь час вийде це забути, то такі спогади все одно будуть знову, дуже неочікувано, надходити й заважати жити . Щоб допомогти собі інтегрувати важкий досвід, важливо звернутись по допомогу до третьої особи. До когось з ким можна поговорити, хто стане свідком трагедії та зможе розділити ваше горе, біль, хто підтримає, поспівчуває, просто послухає, побуде з будь-якими вашими проявами і словами, і допоможе прожити цей досвід максимально безпечно для вас. 

Важливо сказати, що для такої розмови може знадобитись час. Кожен темп – нормальний. Всі почуття, з якими ми можемо стикатись переживши такий досвід – нормальні. Не нормальним є тільки насильство. І це одна із причин, чому говорити про це теж важливо – щоб насильства ставало менше. Коли ми говоримо вголос про проблему – вона стає видимою, і її вже неможливо ігнорувати. А тому вона отримує шанс на вирішення. 

Салтівський р-н

Взаємини з однолітками серед дошкільнят

У ранньому дитинстві для дітей вкрай важливо навчитися взаємодіяти з однолітками. Ці навички мають величезне значення для їх соціальної адаптації та подальшого розвитку в старшому віці. Батьки повинні заохочувати спілкування дитини з однолітками і втручатися тільки тоді, коли ситуація виходить з-під контролю.

 

Освітня програма для дитячих садків спрямована на те, щоб розвинути у дітей цінні навички, які допоможуть їм краще спілкуватися з однолітками. Програма заснована на ігровій діяльності, у ході якої діти, наприклад, розуміють, як добре грати з однолітками і спілкуватися з ними. Під час ігор діти вчаться контролювати почуття агресії і вирішувати проблеми, які можуть виникати в різних соціальних ситуаціях.

Зокрема, у дитячому садку дитина:

здобуває соціальні навички (за допомогою історій, малюнків, розігрування різних ситуацій з використанням ляльок тощо) і вчиться практикувати їх (у ході рольових ігор). Дитина також навчається, як вести себе в різних соціальних ситуаціях (наприклад, ділитися іграшками, вибачатися тощо);

вчиться тому, як ініціювати гру з однолітками, ставити питання і підтримувати однолітків;

отримує цінний досвід позитивної взаємодії з однолітками.

Вихователь забезпечує таку взаємодію і надає можливості для гри.

Розвиток таких навичок допомагає дітям заводити друзів і легко вливатися в компанії однолітків. Це стає дуже важливим, коли дитина йде в школу.

Наскільки це важливо?

Взаємини з однолітками в ранньому дитинстві мають велике значення для психосоціальної адаптації дитини в дитячому саду і в майбутньому - під час навчання в школі. Досвід групових ігор і дружніх відносин допомагають їй розвивати нові соціальні навички, засвоювати соціальні норми і правила, пов'язані з міжособистісними відносинами. Це дуже важливо, адже найчастіше дитина спілкується з однолітками і поза дитячим садком або школою. Крім того, у багатьох дітей є брати або сестри з невеликою різницею у віці. Так чи інакше, практично кожна дитина щодня спілкується з однолітками.

До чотирьох років у більшості дітей з'являється кращий друг або подруга, і вони починають розуміти, хто з однолітків їм подобається, а хто - ні. Однак від 5 до 10% відчувають труднощі у стосунках з однолітками, які можуть їх не приймати або знущатися над ними. Проблеми з однолітками в ранньому віці можуть негативно позначитися на соціальному й емоційному розвитку дитини в майбутньому. Чим раніше батьки або вихователь зроблять певні кроки для вирішення цієї проблеми, тим краще.

Салтівський р-н

Як зрозуміти свої почуття?

Іноді буває важко зрозуміти, що ми відчуваємо, здається, що це емоційний смерч, який важко пережити та легше блокувати. Але час, щоб визначити та зрозуміти наші почуття, може допомогти.

Звільнитися від контролю над своїми емоціями й дозволити собі їх переживати може бути важко. Якщо ви відчуваєте себе пригніченими, зупиніться, запитайте себе, чи зараз ви в умовній безпеці. Якщо так, - перемикніться на справу, яка вас заспокоює та розслабляє. 

Так влаштована наша психіка, що працювати зі своїми почуттями, ми можемо перебуваючи в безпеці. В умовах реальної небезпеки - спрацьовує режим виживання.

Визначення своїх почуттів 

Дозвольте собі відчути свої емоції в безпечному місці. Це допоможе вам їх розпізнати.

1. Спробуйте розслабитися. Ідіть туди, де вам буде комфортно і безпечно. Закрийте очі, глибоко вдихніть і спробуйте розслабитися.

2. Зверніть увагу на своє тіло. Можливо, ви виражаєте свої емоції фізично. Це може допомогти вам зрозуміти, які емоції ви відчуваєте. Наприклад, якщо ваше серце б’ється швидко, а дихання поверхневе, це може свідчити про страх або паніку. Якщо ваші м’язи напружені, ви можете розлютитися.

3. Зверніть увагу всередину і спробуйте зосередитися на тому, що ви відчуваєте. Намагайтеся не засуджувати свої емоції, просто дозвольте їм бути. Якщо можете, спробуйте назвати свої почуття.

4. Наскільки сильні ваші почуття? Можливо, вам буде корисно оцінити свої емоції від одного до десяти. Наприклад, на скільки з десяти ви відчуваєте гнів? Смуток? Страх?

Емоції складні, і ми рідко відчуваємо лише одну емоцію за раз. Ви можете відчувати поєднання емоцій, які змінюються протягом дня.

Розуміння своїх почуттів

Коли ви визначите почуття, спробуйте проаналізувати, чому ви його відчуваєте.

Знайдіть час, щоб запитати себе: «Чому я так відчуваю?» Це може допомогти вам визначити думки або переконання, що лежать в основі ваших почуттів.

Потім ви можете почати опрацьовувати ці думки та переконання, наскільки корисні вони для вас.

 Що б ви не відчували, нагадуйте собі, що це щира відповідь.

Бути справді засмученим, занепокоєним чи наляканим — нормально — і нормально відчувати себе так через місяці, роки чи десятиліття після того, як травматична подія сталась з вами.

Ніхто ніколи не повинен винити вас в тому, що ви відчуваєте, або очікувати, що ви просто «переборете це».

Салтівський р-н

Чи справжній Санта: як поговорити з дитиною про магію свят?

Святковий сезон – це час радості, тепла та магії, але він також може бути джерелом стресу для батьків. Коли раптом дитина дивиться в очі й запитує: "Чи справжній Санта?", батьки часто опиняються у складній ситуації. *Якщо це запитання прозвучало, спробуйте таке.

1. Замість того, щоб одразу відповідати, спробуйте запитати: "А що ти думаєш?". Це дозволить дитині висловити свої думки та почуття.

2. Розмову про Діда Мороза, Санту чи Святого Миколая має вести дитина. Дозвольте їй робити власні висновки. 

3. Дізнайтеся, чому ваша дитина ставить це запитання. Більшість дітей стають скептичними приблизно у 7 або 8 років, але буває по-різному. Можливо, дитина щось почула в садочку/школі чи просто почала критично ставитися до Санти. 

4. Запитайте: "Що би для тебе означало, якщо Санта несправжній?". Це допоможе зрозуміти дитячі емоції.

5. Якщо ваша дитина засмучується від думки про те, що Санта може бути вигаданим, важливо підтримати її почуття. Скажіть їй, що сумувати – це нормально. Можна пояснити, що вихід із чарівного світу уяви – це природна частина дорослішання.

6. Ви можете поговорити про те, що означає бути Сантою для інших – наприклад, для молодших братів чи сестер. Це допоможе вашій дитині знайти новий сенс у святкових традиціях.

7. Поговоріть про те, що Санта символізує добро, щедрість і турботу про рідних. Придумайте нові сімейні ритуали, які допоможуть зберегти святковий дух.

Що ще важливо?

Уникайте поспішних висновків, узагальнень та згадок про інших міфічних персонажів, наприклад, про Зубну Фею тощо. Навіть якщо дитина зрозуміє, що Санта – це казка, вона все одно може вірити в чудеса.

Шануйте інтелект дитини та будьте чесними, якщо вона вже сама зрозуміла правду. Важливо, щоб дитина відчувала, що може довіряти вам.

Не намагайтеся обманути дитину, щоб уникнути сліз. Важливо бути відкритим і підтримувати її емоції. 

Цей процес може бути складним як для дітей, так і для батьків, але він відкриває нові горизонти у спілкуванні та розумінні один одного.

Нехай святковий сезон принесе вам радість і можливість зблизитися з вашими дітьми через ці важливі розмови!

Записів з 1 по 7Всього: 7