Це типові ситуації, котрі часто викликають неабияку напругу у стосунках. Але, напевне, ще більший конфлікт відбувається всередині вас, адже ваші особисті кордони в такі моменти знаходяться під тиском або навіть під досить агресивною атакою.

Стратегія захисту особистих кордонів

Визначте свої межі

Передусім для успішного захисту кордонів важливо чітко розуміти, що для вас насправді має значення. Це можуть бути емоційні, фізичні, інтелектуальні, сексуальні, фінансові межі. 

Будьте впевнені у своїх правах

Пам'ятайте про своє право на власні кордони. Ніхто не повинен порушувати їх без вашого дозволу.

Використовуйте чіткі висловлювання

Щоб не було непорозумінь, говоріть максимально чітко: "Мені важливо, щоб..." чи "Я впевнений (-а), що...", "Мені потрібно…" — це сприятиме ефективній комунікації.

Не виправдовуйтеся

Слід розуміти, що необов'язково виправдовуватися за те, чому вам важливо захищати свої кордони. Просто висловіть свою позицію та почуття без зайвих пояснень.

Будьте наполегливими

Наполегливість у вираженні своїх кордонів важлива. У протилежному разі оточення не буде ставитися до ваших кордонів як до чогось серйозного, принципового.

Поважайте кордони інших

Як і ви, інші мають право на свої кордони. Поважайте їхні рішення та демонструйте взаємну повагу.

Будьте терплячими із собою

Майстерність захисту кордонів — це поступовий шлях. Можливо, вам знадобиться час, щоб розібратися в собі, та знайте, що кожен крок уперед — це крок до вашого особистого успіху.

Пам'ятайте: встановлення меж — це, по суті, спосіб турботи про себе, як, наприклад, збалансоване харчування й фізичні вправи.

Життя поруч з дитиною може бути непростим, причому проблеми з поведінкою, як правило, проявляються комплексно — б’ється в школі, не хоче прибирати в кімнаті, грубить батькам, б’ється з молодшою ​​сестрою. Перераховувати можна довго, особливо, якщо ви виховуєте маленького школяра. Застарілі підходи до виховання «складних» дітей, особливо в школах, ґрунтувалися на теорії у філософії Б.Ф. Скіннера, який наполягав, що вчинки визначаються наслідками, які за ними наступають, а тому погана поведінка має бути покарана. Якщо коротко — у дітей потрібно виробляти умовний рефлекс, як у собак Павлова. Однак час і дослідження психологів показали — такий метод не тільки не ефективний, але часто посилює протестну поведінку.

Американський психолог Росс Грін досконально вивчив питання поведінки дітей, і прийшов до висновку — в більшості випадків вони не просто не хочуть поводитися правильно, але скоріше — не можуть. А значить, завдання дорослого допомогти дитині впоратися з собою, а не карати її з будь-якого приводу. Росс Грін вважав, що неможливо справитися з усіма проблемами швидко та одночасно, в допомогу батькам він написав книгу: «Вибухова дитина. Новий підхід до виховання і розуміння легкої подразливості хронічно незговірливих дітей» і сформулював підхід, який можна назвати «метод трьох кошиків». Заповнювати кошики краще разом з дитиною.

ЧЕРВОНИЙ КОШИК

У цей кошик ми складаємо ті вчинки та ситуації, для яких заборона категорична та обговоренню не підлягає. Якщо сказано «ні» один раз, то компромісів і варіантів бути не може. Такі категоричні заборони стосуються небезпечних для життя або здоров’я дитини ситуацій, наприклад — переходити дорогу на червоне світло не можна ні за яких обставин. Йти куди б то не було з незнайомою людиною також не можна, і це без варіантів і не обговорюється. Не можна бити слабкого, ображати тварин, гратися із сірниками й т.п.

ЖОВТИЙ КОШИК

Сюди потрапляють проблеми, які можна обговорювати та можливі варіанти, але тільки при обопільній згоді. Наприклад, пропускати школу, звичайно, не можна — але якщо ви відчуваєте, що дитина реально втомилася, у неї в класі проблеми, потрібна пауза, чому б не дозволити залишитися вдома на день? Чистити зуби перед сном необхідно і дуже важливо, але якщо дитина втомилася або просто протестує проти рутини, один раз можна і пропустити цю важливу процедуру.

ЗЕЛЕНИЙ КОШИК

Це кошик — для батьків. Сюди варто скласти другорядні проблеми, вирішення яких можна відкласти. Для прикладу — якщо дитина відмовляється вчитися, б’ється в школі або ображає маленького брата, то проблему неприбраної кімнати можна вирішити пізніше, коли впораєтеся з більш серйозною.

Ця теорія має і свої недоліки, але спробувати такий метод однозначно варто — як мінімум, так можна впорядкувати власні думки та знизити тривожність через безліч складнощів. Ну і, звичайно, не кричати на дитину з будь-якого приводу.

Під час сну, коли дитина із заплющеними очима – не потрібно торкатись її чи обіймати (якщо дитині сниться, що хтось її переслідує чи вона намагається вивільниться із небезпечного простору – це може призвести до неочікуваної реакції). Сядьте поруч, назвіть дитину по імені. Скажіть: «Ти спиш. Тобі наснився страшний сон. Це сон. Я твоя мама. Я з тобою. Ти зараз прокинешся і я тебе обійму. Ми в безпеці»

Коли дитина розплющила очі – звертайтесь по імені: «Подивись на мене. Ти мене бачиш? Кивни. Яке твоє ім'я? А як мене звати? А твою кішку/собаку? Тобі наснився страшний сон. Зараз ти прокинувся/лась. Все добре. Ми в безпеці. Стисни мою руку сильно-сильно. Можна тебе обійняти? Я з тобою»

Обіймайте, трохи гойдайте, можете тихесенько співати колискову.

Потрібно, щоб дитина сама змогла зробити дію

«Давай всі страшні сни відженемо. Давай ми плескатимемо в долоні і сон піде в країну снів, а ми залишимося в реальності»

Закріпіть словами: «Ти впорався/лась, ти молодець, ти все подолав/ла»

Якщо дитина сама не розповідає, що наснилося – не провокуйте. Якщо розповідає, скажіть: «Це був страшний сон. Це відбувалося уві сні. Все минуло. Ти в безпеці»

Якщо дитина розповідає про ворогів, що не міг/могла вибратися – можна уявити, що вибралися. Потрібно завершити процес. 

Кожного разу, коли минає тривога/небезпека, дуже важливо сказати, що все закінчилося, щоб не повертатися до початку подій і не проживати їх знову у снах чи думках.

В спокійний час разом з дітьми можна співати улюблену пісню і домовитись, що ця пісня буде вашим паролем-нагадуванням про безпеку. Її можна співати, коли у дитини температура, істерика чи проблеми зі сном.

Нехай ночі будуть спокійними, а діти посміхаються у снах.

Не варто знецінювати емоції

Кожен з нас десятки разів на день стикається з тим, що його «хочу» не можна задовольнити, але в нас є способи реагувати на це, допомогти собі та знайти інші варіанти. Ми можемо сказати собі, якщо, наприклад, з’ясували, що улюблена кава раптово закінчилася, що це неприємно, але так навіть краще для здоров’я. Усі ці захисти дитина лише вчиться напрацьовувати, і якраз у ті хвилини, коли плаче, та після цього. До того ж її мозок не дозрів, тож немає достатньо вольових якостей для стримування себе. Коли малюк заспокоюється, це стає тренуванням і для самоконтролю. Але вимагати від нього не плакати в цьому віці — те саме, що змушувати новачка підіймати важку штангу.

Найчастіше батьки не хочуть бачити сльози дитини, бо не можуть самі впоратися зі стресом. Навіть якщо вони знають, що все нормально, туманно згадують неприємні почуття під час власних дитячих істерик (якщо за це сварили, залишали наодинці, знецінювали). І тати з мамами роблять усе, щоб припинити сльози якомога швидше. Хтось починає критикувати: мовляв, причина не варта дірки з бублика. Хтось пропонує щось швидко робити, аби розв’язати проблему. Хтось карає або залишає дитину одну, щоб вона «викричалася». Але всі ці способи — не допомога малюкам, а спосіб захиститися для батьків. Значно краще татам і мамам усвідомлювати це, навчитися заспокоювати себе і залишатися спокійними, коли дитина плаче. Це — найскладніше щодо істерик.

Алгоритм поведінки батьків

Що ж робити під час істерики? Швидко заспокоїтися. Можливо, подихати чи зробити щось інше, що допомагає.

Присісти до дитини, проговорити її почуття. Бути просто поруч, коли градус емоцій зашкалює. Не реагувати на крики, вимоги, звинувачення — нині дитина не дуже розуміє, що говорить, і до неї не вдасться достукатися.

Запропонувати варіант виходу із ситуації, якщо він є. Нагадайте, що хочете допомогти. Але не спонукайте одразу перейти до дій, припинити плакати, не підганяйте.

Коли напруження спаде, але дитина ще плаче, ви можете розділити її почуття, а вона здатна буде прийняти підтримку. Часто батьки не розуміють, як це зробити, якщо вони самі нібито спричинили їх забороною чи відмовою. Якщо я співчуваю, маю скасувати своє рішення? А якщо не можу, мимоволі хочу тримати дистанцію, щоб не розчулитися. Це знову змішування дій та почуттів. Відмовлятися від рішення не треба. Але дитина плаче не через те, що не з’їла ще одну цукерку. А через те, що не змирилася з тим, що її бажання не задоволене, її очікування не справдилися. Цей досвід людина буде переживати багато разів, тож батьки можуть поспівчувати й підтримати. Якщо усвідомити це, не буде розбіжності між рішеннями та емпатією до дитини. 

Утіште сина чи доньку так, як це більше допомагає. Якщо всі пункти пройдено, істерика навряд чи триватиме понад пів години.

З дитиною, старшою за 5 років, варто спокійно та лагідно обговорити, що сталося, що вона відчувала, чому не могла зупинитися, що допомогло. Але зробіть це не одразу, а, наприклад, перед сном ввечері.

 

Дитину такого віку необхідно заохочувати до обговорення її тривог, вираження страху та суму. Разом шукати відповіді на важливі питання, дискутувати. Головне — залучити до діалогу. 

1. Важливо пояснити, що усі їхні почуття є нормальними, в тому числі злість. 

2. Допомагати фільтрувати інформацію, так як вміння аналізувати ще не сформоване. 

3. Допомагати звільнятися від сильних емоцій. Говоримо підліткам, що плакати - нормально, кричати - нормально, злитися - нормально. 

4. Оскільки злість дає сильну напругу в тілі, користуватися будь-якою можливістю випустити її через фізичну діяльність або гру. 

5. Набагато легше переживати те, що відбувається, коли ми можемо впливати на ситуацію, відчуваємо причетність до спільної справи. Зараз підлітки активно допомагають онлайн. Наприклад, відслідковуючи фейки.

6. У тривозі завжди задіяне тіло. Обійми - стратегічно важливий ритуал.

Розглянемо докладніше, в чому користь цієї практики.

1. Спосіб самовираження.

Дитині дуже важливо мати безпечний простір, де вона може бути собою. І саме в щоденнику вона може вільно висловлювати свої думки без остраху бути засудженою.

2. Навички комунікації.

Тут просто: чим більше людина висловлює свої думки на письмі, тим легше їй буде потім спілкуватися з іншими, простіше буде озвучувати свої думки. Покращується словниковий запас, удосконалюється граматика, вміння правильно будувати речення та навички сторітелінгу.

3. Розвиток саморефлексії.

Коли дитина робить записи в щоденник, вона автоматично аналізує вчинки свої та інших людей, а також свою реакцію на них. А відтак вчиться краще розуміти себе та свої потреби, свої почуття. У майбутньому це дозволить краще дослухатися до себе і приймати рішення, враховуючи свої потреби.

4. Збереження цінних спогадів.

Фіксація подій та вражень допомагає краще закріпити їх у пам’яті. А крім того, записи в щоденниках збережуться, і через роки буде приємно їх гортати та з ностальгією поринати в минуле.

Ще один інструмент це озвучування в моменті того, що дитина відчуває, навіть якщо вона ще не розмовляє!

Приклад: На прийомі у лікаря дитині зробили планове щеплення, вона сильно кричить, очі наповнені сльозами, мама бере на руки малюка, обіймає і озвучує, що зараз боляче, зовсім скоро біль почне стихати і зовсім припинитися. Це реальність, дитина отримує чесне знання, її не лають за емоції, їх приймають. В результаті доросла людина не буде соромитися своїх емоцій, вона буде знати їх і своїм дітям передасть багату «дозволену» палітру емоційного життя.

А якби мама заборонила плакати (відчувати емоції) або за компенсацію домовилася стримати сльози?

Дитина, чиї емоції заборонялися або засуджувалися або навіть ігнорувалися з успіхом виростає не приймаючи і не розуміючи свій емоційний стан, більш того, в такої людини виникає почуття провини за, наприклад, смуток коли навколо всі сміються, і як би очікують радості від неї на її думку. Підключиться психосоматика своїми проявами золотої сімки хвороб, а в дитячому віці різними шкірними захворюваннями як маркер.

Дуже добре навчати дітей в грі. Приклад класної методики: Малюються картки з різними емоціями на обличчі чоловічка. Дитина визначає емоцію, потім можна попросити її розповісти маленьку історію, яка призвела до цієї емоції, так само корисно попросити дитину саму мімічно показати цю емоцію. Для діток постарше, дошкільнят, можна запропонувати озвучити продовження фраз за емоціями, наприклад: Я радію коли ..., Я злюся, коли ... і так далі. Якщо ваша дитина любить малювати, в кінці ігор, можна запропонувати їй акварельні фарби і можливість обрати колір для кожної унікальної емоції. 

 Які пільги надаються державою багатодітним сімʼям?

-  50% знижка вартості палива, в тому числі рідкого, якщо будинки не мають центрального опалення;

-  50% від затверджених тарифів абонплати за користування квартирним телефоном;

- 50% знижка на оплату за житлово-комунальні послуги (в межах норм, визначених законодавством).

 Які соціальні гарантії передбачені для дітей з багатодітних родин?

- безоплатне отримання медикаментів за рецептом лікаря;

- щорічне медичне обстеження;

- безоплатний проїзд різними видами транспорту, незалежно від відстані та місця проживання (крім таксі);

- безоплатне оздоровлення та відпочинок;

- щомісячні виплати на третю і кожну наступну дитину до досягнення нею 6 років.