Буде кілька етапів: турбота про дорослого, розмова з дитиною, підготовка до зустрічі, зустріч, що може потребувати уважності

1. Стан дорослого, який говоритиме з дитиною. Дитина завжди спирається на наш стан. І ми маємо взяти час на те, щоб самим усвідомити та намагатись приймати те, що відбулось.

Можливо, спершу варто звернутись за підтримкою психолога.

Бути наляканими, завмерти, плакати, злитися, відчувати лють, почуватися невпевненими, хотіти зі всіма поділитись як і не хотіти нікого бачити, взяти собі час на усвідомлення – природно.

Підтримка пораненого/пораненої та підтримка дитини – скоріш за все буде на вас. І турбота про те, щоб у вас вистачило сил – важлива.

Можливі питання:

Якщо дорослий поїде одразу в лікарню – хто може допомогти побути з дитиною?

До кого ви можете звернутись за підтримкою?

Якщо немає сил на розмову з дитиною – можливо, це зробить хтось з близьких, кому дитина довіряє

2. Розмова з дитиною – у нас діють загальні правила розмов на складні теми:

* Близький дорослий - з дитиною має говорити той, кому дитина довіряє. Але тоді, коли сам дорослий зможе витримати емоції дитини та матиме сили відповідати на запитання.

* Безпечне місце – обираємо місце, де б самому дорослому та дитині було більш зручно та затишно. Краще сидітистояти так, щоб спиною можна було спертися на спинку крісла чи стіну. І мати можливість обійняти дитину

* Більше часу – починаємо розмову лише тоді, коли знаємо, що можемо не поспішати.

* Бути в контакті – дитині особливо важлива присутність та контакт – контакт очей, доторку, можливість обійнятись. (хоч не всі діти в кризових ситуаціях дають до себе доторкнутись). Важливо відкласти телефон і не відволікатись від дитини.

* Ми можемо дотримуватись умовного алгоритму:

 - чесне повідомлення;

- пояснення та підтримка емоцій та реакцій;

- плани на майбутнє, дії.

* Можливі слова:

Я хочу з тобою поговорити про важливе. Тато/мама (рідна людина) потрапила у складну ситуацію і отримав поранення. Йому/їй дуже допомагають лікарі. Йому/їй вже краще, але є те, що змінилося.

(Краще не говорити НАШ тато/ НАША мама – так ми стаємо в одну позицію з дитиною.

Наче ми брати і сестри. Ми маємо бути в ролі дорослого)

Після поранення тіло може змінитися. Наприклад, можуть бути шрами або він/вона може втратити частину тіла, або обличчя матиме інший вигляд.

Це може виглядати незвично для всіх, і нам спочатку навіть на це може боляче дивитись. А може ми одразу звикнемо. Мамі/Тату потрібно лікування і наша підтримка. І ми точно всі впораємось. І всі зовнішні зміни не змінюють, який він/вона всередині. Хоч йому/їй потрібен буде час, щоб повністю повернутись до нас

У тата/мами було поранення. Йому/їй допомагали лікарі. Тепер у нього/неї одне око закрите (або його немає), кінчик носика маленький, на обличчі є рани, але вони точно загояться. Тато/мама всередині залишивсялась таким самим/самою і дуже скучивла за тобою

Кожен шрам – це йогоїї історія хоробрості.

Для маленької дитини: Татове/Мамине обличчя стало іншим, бо він був поранений і лікарі його лікували. Ми будемо разом звикати до нових татових/маминих очей (носика, рук та ніг).

Він/вона буде вчитись ходити, писати, їсти – і ми йому/їй допоможемо.

3. Нормалізація емоцій: емоції дитини не треба виправляти чи змінювати – нам достатньо бути поруч.

Спочатку тобі може бути незвично дивитись на нього/на неї. Це нормально здивуватись чи навіть злякатись. Ми будемо разом дивитись і звикати. Я поруч.

Коли ми його/її побачимо, можеш спочатку здивуватись — це нормально. Ми будемо допомагати один одному звикати. Ти зможеш мені ставити будь-які питання.

Ти можеш відчувати різні емоції — здивування, страх, сум або навіть злість, а можеш нічого не відчувати взагалі. Це нормально.

Те, що сталося в нашій родині – дійсно складно. Але ми разом. І точно зможемо допомогти один одному.

Можливий акцент на тому, що є те, що буде незмінним він/вона (тато/брат/інша рідна людина) залишається таким же рідним, з усіма своїми жартами, любов’ю до тебе. Тіло змінилося, але любов та те, що ми рідні не зміниться.

* Якщо є те, що ви точно знаєте – скільки часу людина буде на лікуванні, що саме змінилося, до чого варто готуватися (крісло колісне, протезування, пов’язка на обличчі, складності із зором чи слухом) про це варто згодом розповісти.

* В подальших розмовах можна торкнутись теми:

Що Мама/тато зможе. Чого деякий час чи, на жаль, взагалі не зможе робити.

Зі старшими дітьми можна поміркувати - Що робить тебе тобою. Що найважливішого в нас є, що навіть про зовнішніх змінах не зникає.

* З маленькою дитиною можна полікувати іграшку - Пограти в «шрами на ляльці чи м’якій іграшці»: намалювати чи приклеїти пластирі.

Намалювати разом близьку людину: який він зараз є, з усіма змінами, і намалювати поруч з нею чи всіх в одному великому серці.

4. Що може зробити близька людина, що була поранена.

Записати короткі аудіоповідомлення спеціально для дитини: привітання, улюблену колискову або казку, знайомі родинні слова та прізвиська

зробити фото але вже з загоєними шрамами (обов’язково з позитивним підписом чи емоцією). Наприклад, коли усміхається або тримає улюблену іграшку дитини.

Ми можемо проговорити маленькій дитині: «Татомама на фото, бачиш? Це татомама після лікування. Ми йогоїї любимо, а вінвона любить нас».

Після такого фото чи відео контакту дозволити дитині виражати емоції Слухати і підтверджувати почуття: «Так, обличчя і тіло змінилось, ми звикаємо разом».

5. Перед зустріччю:

Показати фото та відео, аудіо.

«Подивись, це тато/мама. Він/вона інший/інша зовні, але він/вона так само усміхається тобі.

Ти його/її впізнаєш за голосом і обіймами.

6. Зустріч. Перший контакт з дитиною

Ми можемо нагадати: Спочатку ти можеш здивуватись чи не впізнати маму/тата або злякатись, або взагалі нічого не відчути — це нормально. Я буду поруч, ми разом з тобою.

Наша підтримка дуже важлива і ми всі звикнемо. Тато/мама на тебе чекає.

На першій зустрічі дати дитині можливість бути з близьким дорослим на руках чи поруч, не змушувати одразу підходити до рідного, що був поранений.

Не змушувати одразу дивитись, обіймати або торкатись, дати час.

Спокійно повторити: Це тато/мама, він/вона тебе дуже чекала, він/вона змінився/змінилася, але дуже сумував за тобою». Так, тато/мама виглядає інакше, він/вона тебе любить і дуже чекав/чекала.

* Дорослий, який був поранений може сказати щось знайоме для дитини — улюблену фразу, жарт.

Може сказати: якщо хочеш, можеш роздивитись. Питай, що тебе цікавить. Дитина може проявляти цікавість і ставити питання: а тобі було боляче, а ти не помреш, а ти тепер робот чи супермен/супервумен, а ти вмієш бачити в темряві, а що саме сталося.

7. Після першої зустрічі:

Дитина можливо потребуватиме такого ж алгоритму:

- пояснення того, що сталося;

- пояснення її емоцій;

- пояснення того, що на всіх очікує.

8. Те, що може бути неочевидним в реакціях дитини і з чим їй може бути потрібна допомога.

Дитина може пишатись рідним, а може й соромитись, бажати помститись ворогам, ревнувати, боятись, почуватись винною, може не проявляти своїх почуттів. Їй може бути потрібен час, уважність до потреб, та залученість. Іноді родини із турботи намагаються захистити дитину, не навантажувати її. І вона почувається викресленою, відокремленою. Краще долучати її до спільних дій та спільної турботи (в міру її розуміння та сил).

За матеріалами психологині Світлани Ройз

Якщо на дитину (дитину з інвалідністю) виплачуються призначені в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога (крім державної соціальної допомоги, що виплачується на дітей з інвалідністю відповідно до законодавства), розмір допомоги на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначається як різниця між 2,5 розміру прожиткового мінімуму (для дитини з інвалідністю, над якою встановлено опіку чи піклування, - 3,5 розміру прожиткового мінімуму) для дитини відповідного віку та розміром призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги. При цьому розмір призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги враховується як середньомісячний розмір зазначених виплат, отриманих на дитину за попередні 12 календарних місяців.

У разі передачі дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, під опіку чи піклування або влаштування в дитячий будинок сімейного типу, прийомну сім’ю до розрахунку розміру допомоги на таку дитину не включається розмір призначеної державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо дітям (на дітей), над якими встановлено опіку чи піклування, за попередні 12 календарних місяців не нараховувалися аліменти, пенсія, державна допомога, стипендія, така допомога призначається в розмірі 2,5 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на дітей з інвалідністю, над якими встановлено опіку чи піклування, - 3,5 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Допомога не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.

Розмір допомоги становить 2,5 розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на дітей з інвалідністю, над якими встановлено опіку чи піклування, - 3,5 розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку

Підстави для припинення виплати допомоги:

- звільнення від виконання обов'язків опікуна чи піклувальника;

- працевлаштування або взяття шлюбу дитиною до досягнення нею 18-річного віку;

- усиновлення дитини, передача дитини батькам;

- досягнення дитиною 18-річного віку;

- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, якщо вона записана матір'ю або батьком дитини;

- влаштування дитини на повне державне утримання.

Виплата допомоги припиняється за рішенням органу соціального захисту населення з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли відповідні обставини.

Російські спецслужби для досягнення цілей щодо дестабілізації ситуації в Україні будь-якими способами використовують для цього українських дітей, у тому числі застосовуючи психологічний тиск, маніпуляції та фінансове заохочення для вербування дітей через Telegram-канали, обіцяючи їм «легкі» заробітки за виконання певних завдань. Тому важливо об’єднати зусилля суспільства, держави та батьків, щоб убезпечити їх від таких ризиків. Захист підлітків від вербування та втягування у диверсійну діяльність – це спільне завдання всього суспільства. Лише через постійну увагу, навчання та контроль ми зможемо забезпечити безпечне майбутнє наших дітей і країни в цілому.

Для недопущення вербування російськими спецслужбами необхідно:

1.Бути обережним в Інтернеті та соціальних мережах. 

Соцмережі — це дуже складні застосунки. Для повноцінної роботи вони запитують доступ майже до всієї особистої інформації. Це може бути як мінімум доступ до фото галереї, доступ до файлової системи взагалі, до ваших контактів, до камери, до мікрофона, до інтернет-з’єднань, до інформації про телефон. Тому встановлюючи будь-який додаток на телефон переконайтесь у його безпечності.

2.Бути обачними із пропозиціями, які пропонуються незнайомцями. 

Навіть якщо людина стверджує, що їй можна довіряти, краще бути обачним та утриматися від надмірно близького спілкування та у разі пропозицій сумнівного характеру, особливо заробити «великі кошти», одразу повідомляти про таке спілкування до поліції, зробивши скріншоти переписки і зафіксувати ідентифікуючий нікнейм того, хто пропонує заробіток.

Учням необхідно повідомляти про будь-які пропозиції, підозрілі нові знайомства батькам, педагогам та поліції.

Поширювати інформацію тільки з офіційних ресурсів.

3.Якщо Вас намагаються залучити до протиправної діяльності:

Дати чітко зрозуміти, що ви не хочете співпрацювати (на всі запитання треба відповідати «Ні». У жодному разі нічого не обіцяти та не погоджуватися).

4.Уникати  контактів із підозрілими людьми:

Не погоджуйтеся на зустрічі з незнайомцями. Завжди повідомляйте дорослих про такі запрошення.

 5.Повідомляйте про підозрілі ситуації:

Якщо отримуєте дивні пропозиції або помічаєте щось підозріле, негайно скажіть батькам чи вчителям.

6.Будьте обережними в соцмережах:

Не публікуйте інформацію, яка може зацікавити злочинців;

Використовуйте налаштування приватності для обмеження доступу до особистої інформації;

7.Навчайтеся розпізнавати маніпуляції.

Звертайте увагу на ознаки обману: пропозиції швидкого збагачення, прохання виконати прості завдання з подальшими вимогами.

 

 

Найчастіше від нього потерпають діти. Стусани, погрози, ігнорування, вимагання грошей – усе це може бути проявами цькування.
 Закон визначає булінг як дії, що вчиняються стосовно дитини або дитиною стосовно інших учасників освітнього процесу і полягають у:
 психологічному (погрози, шантаж, принизливі погляди)
 фізичному (штовхання, підніжки, нанесення тілесних ушкоджень)
 економічному (крадіжки, пошкодження одягу чи особистих речей)
 сексуальному насильстві (образливі рухи тіла, зйомки в роздягальнях, образи сексуального характеру).
Розрізняють також кібербулінг — цькування із застосуванням електронних комунікацій (залякування та шантаж через повідомлення в соцмережах, публікація фото та відео принизливого змісту).
Однак не завжди насильство в освітніх закладах є булінгом. До типових ознак булінгу належать:
 систематичність (повторюваність)
 наявність сторін (кривдник, потерпілий, можуть бути спостерігачі)
 наслідком дій кривдника могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
За вчинення булінгу передбачена адміністративна відповідальність — штраф від 850 до 3400 грн або громадські роботи.
Куди звертатися по допомогу:
 до керівника закладу освіти;
 до поліції;
 проконсультуватися можна, зателефонувавши на Національну гарячу лінію для дітей та молоді 116 111.

Така активність - це допомога у забезпеченні стабільного поповнення банку крові для надання допомоги пораненим військовослужбовцям, пацієнтам під час оперативних втручань та постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій.