У нашому центрі пройшов тренінг для прийомних батьків, опікунів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, щодо підвищення мотивації для дітей при їхньому вихованні. Зокрема, було зазначено, що мотивація буває зовнішня і внутрішня.

Якщо в початковій школі дитині подобалося вчитися, отримувати знання, якщо діяльність цікава сама по собі (задовольняється власна пізнавальна потреба), має місце розвинена внутрішня мотивація.

Коли значення має інша потреба (повага, заохочення батьків, соціальний престиж, висока оцінка), мова йде про зовнішні мотиви, зовнішню мотивацію.

Внутрішня мотивація починає розвиватися десь в 11-12 років.

Зовнішнє, емоційне приєднання (словесне заохочення і схвалення) — матеріальна винагорода.

Правила мотивацій:

1. За якісь справи — просто хвалити. За успіхи в школі — обіцяти кіно або цирк.

2. Зовнішня мотивація має відповідати віковим особливостям. Необхідно обіцяти і в найкоротший термін реалізовувати матеріальну винагороду.

3. Треба підвищувати самооцінку дитини тим, що наділяти відповідальністю у включення в прийняття серйозних сімейних рішень.

4. Бажання досягнень формує у дитини здорові амбіції.

5. Необхідно обговорювати разом можливі результати (з чого може складатися допомога дитини і яке значення вона буде мати для батьків).

6. Якщо батьки пообіцяли за якісь успіхи придбати значиму і очікувану покупку, треба чітко проговорити чи навіть прописати конкретні критерії успіху чи неуспіху, щоб дитина не відчувала себе ошуканою. Якщо батьки бачили, що дитина намагалася щось зробити, але результат виявився не таким позитивним, заохочення повинне бути. Можна окреслити очікування і настільки вони виправдалися. В іншому випадку, якщо дитина не отримає бажаного, у неї не тільки постраждає мотиваційна сфера, але і стосунки стануть менш довірливими.

Необхідно мати суворо структурований режим дня. Привчаючи дитину до самостійності і відповідальної поведінки, необхідно розписати ті обов’язки, виконання яких батьки готові віддати дитині.

1-й етап — виконання завдання разом з дитиною, указуючи їй на можливі ускладнення.

2-й етап — батьки лише нагадують про те, що завдання повинне бути виконаним, і є присутніми при виконанні (можна допомагати заохоченням і підтримкою).

3-й етап — дитина робить усе сама без нагадувань, а батьки тільки перевіряють результат.

4-й етап — підведення підсумків. Батьки хвалять дитину в будь-якому разі за те, що старалася, і показують те, що, на їхню думку, не зовсім вийшло.

Задача батьків — максимально прописати і обговорити ті обов’язки, які погодилася виконувати дитина.

У кінці тижня, якщо дитина буде намагатися справитися зі своїми справами, її чекатиме заохочення.

Привчаючи дитину до відповідальності, батькам треба бути самим відповідальними. Прийняте рішення — виконувати, доводячи, що слідкують за своїми обіцянками. Бути послідовними — спочатку уроки, потім — перегляд телевізору.

Спеціалісти називають такі помилки у вихованні при визначенні форм контролю за поведінкою, а також характер емоційного ставлення до нього.

Інколи має місце відсутність контролю за поведінкою дитини в поєднанні із зайвою зосередженістю на ній. Обстановка заласканості, безпринципної уступливості, безкінечне підкреслення існуючих і неіснуючих достоїнств формує істеричні риси характеру.

Зайвий контроль, надто високі моральні вимоги, залякування, приниження самостійності, зловживання покараннями ведуть до формування жорстокості, можуть підштовхнути до самовбивства, суїциду.

Відсутність емоційного контакту, теплого відношення до дитини в поєднанні з відсутністю контролю і незнанням дитячих інтересів призводить до втечі з дому, бродяжництва, під  час яких часто здійснюються правопорушення.

Психологічні механізми, за допомогою яких батьки можуть впливати на дітей:

1. Заохочення:

- схвалювати поведінку, яку дорослі вважають правильною;

- карати за порушення встановлених норм, дотримання яких для дитини стає звичкою і внутрішньою потребою.

2. Ідентифікація:

- дитина наслідує батьків, орієнтується на їхній приклад, намагається стати такою ж, як і вони.

3. Розуміння:

- знання внутрішнього світу дитини;

- відгукуючись на проблеми дитини, батьки формують її самоусвідомлення і комунікативні якості.

При вихованні дитини найчастіше виділяються два стилі.

Демократичний стиль виховання сприяє вихованню:

- самостійності;

- активності;

- ініціативи;

- соціальної активності й відповідальності.

Поведінка дитини направляється послідовно, гнучко і раціонально:

- батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог;

- заохочують обговорення з дитиною;

- владу використовують у міру необхідності;

- у дитини цінуються як послух, так і незалежність;

- батьки встановлюють правила і твердо перетворюють їх у життя, але при цьому не вважають себе абсолютно правими;

- батьки прислуховуються до думки дитини, але і не підтримують абсолютно її бажання.

Ослаблення батьківського начала, як і гіпертрофія, сприяють формуванню особистості зі слабко вираженим “я”.

Авторитарний стиль викликає протест, агресію, апатію, пасивність, відчуження, відчуття власної ницості і небажаності.

Перегиб у бік “всетерпимості” викликає у дитини відчуття, що батькам до неї нема ніякої справи.

Пасивні батьки не можуть бути предметом наслідування та ідентифікації.

Наостанок присутнім нагадали щось, що можна сприйняти як сентенцію, а можна пристосувати до життя.

Життя — це кава.

Робота, гроші, суспільство, успіх — чашка. Це інструмент для підтримки і змісту життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не міняє якості і змісту життя.

Концентруючись інколи тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави.

Найбільш щасливі люди — не ті, які мають усе найкраще, а ті, які знаходять усе найкраще в тому, що мають. Так треба і з дітьми проводити кожну мить, радіючи життю і роблячи їх щасливими.