У зв’язку з дією в Україні воєнного стану та небезпекою через можливі обстріли м. Харкова прийом громадян здійснюється за попереднім записом.

Контактні дані:

✔️Відділ соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова

вул. Біблика, 20/8, тел.: 093 385 79 12, e-mail: industrialnyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Київському району м. Харкова

вул. Алчевських, 5, тел.: 098 711 55 08, e-mail: kyyivskyydovira@city.kharkiv.ua;  

                
✔️Відділ соціальної роботи по Немишлянському району м. Харкова

вул. Л. Каденюка, 11/1, тел.: 096 518 04 61, e-mail: nemyshlyanskyydovira@city.kharkiv.ua;              

  
✔️Відділ соціальної роботи по Новобаварському району м. Харкова

вул. Полтавський Шлях, 11, тел.: 068 066 21 88, e-mail: novobavarskyydovira@city.kharkiv.ua;                 

✔️Відділ соціальної роботи по Основ'янському району м. Харкова

вул. Богдана Хмельницького, 8, тел.: 067 195 31 41, e-mail: osnovyanskyydovira@city.kharkiv.ua; 

✔️Відділ соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова

вул. Руслана Плоходька, 3, тел.: 063 465 88 03, e-mail: saltivskyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Слобідському району м. Харкова

вул. Г. Тарасенка,  42, тел.: 091 615 09 98, e-mail: slobidskyydovira@city.kharkiv.ua;                                 

✔️Відділ соціальної роботи по Холодногірському району м. Харкова

вул. Благовіщенська, 34, вул. Полтавський Шлях, 46, тел.: 066 707 53 10,

e-mail: kholodnohirskyydovira@city.kharkiv.ua

✔️Відділ соціальної роботи по Шевченківському  району м. Харкова

м-н Свободи, 5, 6 під’їзд, 8 поверх, тел.: 066 194 24 19, e-mail: shevchenkivskyydovira@city.kharkiv.ua

Захід спрямований на зниження емоційного напруження та відновлення соціалізації через можливість живого спілкування.

Сьогодні були присутні діти дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. Для дітей будь-яке заняття творчістю – це завжди весело, приємно та корисно для розвитку як дрібної моторики, так і вищих психічних функцій. Малювання допомагає вирішити багато психологічних проблем: знизити рівень тривожності, агресивності, імпульсивності, допоможуть гармонізувати психічний стан, зняти психосоматичну напругу, підняти рівень самооцінки, подолати дитячі страхи та інші труднощі. Арт-терапевтичні заходи для дітей — це психологічна допомога через творчість (малювання, ліплення, пісок, казки), що знижує стрес, тривожність та допомагає виразити емоції, які важко передати словами. Ефективні заходи включають малювання емоцій, роботу з пластиліном, пісочну терапію та створення ляльок.

Захід пройшов у дружній, веселій та теплій атмосфері

Навіть у сім'ї, де панує атмосфера любові й поваги, неминучі конфлікти різного роду. При цьому проблема полягає не тільки в їх виникненні, а й у тому, що їхніми свідками можуть стати діти. Батькам важливо підготувати себе до різних емоційних протиріч так, щоб діти не тільки не постраждали, а й, можливо, навіть навчилися правильно поводитись у подібних ситуаціях, проявляючи повагу й готовність до примирення.Фундамент, на якому батьки повинні будувати своє ставлення до різного роду взаємних протиріч, нехай навіть емоційних, – це повага. Повага і ще раз повага.
Пропонуємо батькам десять порад про те, як справлятися зі взаємними протиріччями та сварками.

Порада № 1. Діти повинні знати, що проявляти різного роду емоції й почуття – абсолютно нормально (інша справа, ЯК ви будете це робити), тож не приховуйте свої почуття. До того ж мова йде про всі почуття.

Порада № 2. Коли ви гніваєтеся, проявіть емоційну чесність і прямо скажіть: «Я зараз дуже розгніваний». Зверніть увагу, що цю фразу в жодному разі не можна замінювати фразою «Ти мене дуже розлютив(а)».

Порада № 3. ПОскільки ми очікуємо, що діти будуть контролювати свою поведінку (мова йде про те, ЯК саме вони будуть реагувати), було б непогано змоделювати для них таку формулу реакції: «Я такий розлючений, що мені краще почекати, доки я не заспокоюся й не опаную себе, щоб ми змогли разом дійти рішення, яке нікого не буде обмежувати».

Порада № 4. Обговоріть конфлікт з повагою один до одного. Нехай кожний по черзі висловить свою точку зору й уважно вислухає іншу сторону. Конфлікт може привести до рішень, які включають більше, ніж одну точку зору, – таке багатогранне рішення буде краще для обох сторін.

Порада № 5. Звісно, все це звучить занадто добре, поки конфлікт не дійшов до свого апогею, коли легко забути про все й дати волю емоціям. Це буває з усіма. Необхідно пам'ятати, що помилки – це чудова можливість навчитись і проаналізувати «Що я можу винести із цієї помилки для свого майбутнього?».

Учитись на подібних помилках – означає просити вибачення за зневажливу поведінку після повернення у спокійній стан. Це ще одна позитивна модель для дітей; тому якщо діти вже стали свідками конфлікту, нехай вони побачать і роботу над помилками – смиренні та щирі вибачення за зневажливу поведінку.

Порада № 6. Ніколи не ставте дитину в центр конфлікту й не спонукайте її прийняти якусь зі сторін. Крім того, беріть до уваги поточний рівень розвитку дитини. Діти ще не мислять, як дорослі, і тому можуть дуже зніяковіти чи злякатися через конфлікт, який стає шумним і образливим.

Відчувайте баланс між тим, які протиріччя перед дитиною припустимі, а які зовсім неприпустимі. У той же час не намагайтеся зовсім ізолювати дитину від ваших конфліктів, щоб вона не знаходилася в штучному вакуумі та змогла перейняти конструктивні моделі реагування на емоційні протиріччя.

Порада № 7. За необхідності запропонуйте тему конфлікту для обговорення на сімейних зборах і запросіть усіх бажаючих узяти участь у «мозковому штурмі» для пошуку найкращого рішення, яке не буде порушувати інтереси жодної зі сторін.

Ви могли б обговорити важливість вирішення конфлікту з повагою один до одного й у спокійній обстановці, для створення якої сторонам бажано зробити перерву й заспокоїтися, щоби було легше проявляти повагу один до одного та попросити вибачення за ті моменти, коли вони були занадто емоційними.

Порада № 8. Нехай діти знають, що в самих розбіжностях немає нічого поганого. Поганим може бути тільки ставлення до розбіжностей і те, ЯК сторони на них реагують (надмірно емоційно).

Порада № 9. Якщо вам потрібна професійна допомога психолога або іншого консультанта, не приховуйте цього ні один від одного, ні від дітей. Добре, якщо діти будуть знати, що іноді ми всі потребуємо допомоги мудрого наставника, щоб допомогти нам побачити те, що ми не можемо побачити самі, і набути навичок вдосконалення. Іноді на вирішення проблеми йде якийсь час, і діти також повинні знати про це.

Порада № 10. Якщо ваш чоловік під час сварки відмовляється ставитись до вас шанобливо, ви можете сказати: «Я не можу продовжувати розмову в подібному тоні. Хоча я не можу примусити тебе ставитись до мене з повагою, але можу ставитися з повагою до самої себе. Я припиняю розмову й буду рада відновити її, коли ми зможемо шанобливо поставитись один до одного».

Ця модель допоможе дітям зрозуміти, що навіть якщо інші люди не ставляться до них з повагою, вони можуть зберегти повагу до самих себе й не погіршувати ситуацію, а з готовністю чекати її мирного та шанобливого врегулювання.

У заході взяли участь діти віком від п’яти до дванадцяти років із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що проживають на території Київського району міста Харкова. Цього разу малеча активно працювала над розмальовуванням святкових писанок, створюючи з допомогою яскравих фарб справжні великодні шедеври.

На думку фахівців Відділу, творчі заняття для дітей сприяють розвитку майстерності та допомагають розвивати комунікативні навички з оточуючими. Діти різного віку і статі із задоволенням не лише малюють, ліплять чи вирізають якісь поробки, а й активно спілкуються між собою. Такий вид дитячого дозвілля є чудовою нагодою для знайомства з новими людьми, розширення кола друзів та удосконалення власних творчих навичок.

Творчий майстер-клас пройшов у дружній і веселій атмосфері, об’єднавши між собою дітей різного віку і статі. По закінченню заняття в арт-майстерні сім’ї з дітьми долучилися до чаювання зі смаколиками, під час якого також ділилися один з одним власними емоціями і враженнями від участі у заході.

«Мені дуже сподобався майстер-клас із розмальовування писанок, адже Великдень – одне із моїх найулюбленіших свят, – ділиться Олена, одна із найменших отримувачок соціальних послуг у Відділі, родина якої перебуває у складних життєвих обставинах. – Я дуже люблю робити щось своїми руками і при нагоді із задоволенням поринаю у магічний світ краси і творчості. Обов’язково прийду сюди і наступного разу».

Нагадуємо, що творчі заняття для дітей із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що проживають на території Київського району міста Харкова, проходять кожну п’ятницю. Із задоволенням запрошуємо до Відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» активну, цілеспрямовану та допитливу малечу до участі у творчому процесі. Спільна творчість батьків та дітей – це не лише цікаво проведене дозвілля, а й дієвий фактор зближення та єднання членів родини у цей непростий час.

Наші контакти:

м. Харків, вул. Алчевських, 5

тел.: 098-711-55-08; 725-19-37 (38, 39)

сайт: http://dovira.kh.ua/

facebook: https://www.facebook.com/viddil.kievskiy

instagram: www.instagram.com/css.kievrajon

Авторка: Юр’єва Ірина Сергіївна, провідний фахівець із соціальної роботи відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра»

Більшість фобій розвивається у дитинстві, але вони також можуть сформуватися і у дорослому віці.

СИМПТОМИ ФОБІЇ можуть змінюватись від легкого почуття побоювання і тривоги до панічної атаки.

  ПСИХІЧНІ СИМПТОМИ ФОБІЇ включають:

відчуття непереборної тривоги чи паніки;

сильне бажання втекти;

почуття "нереальності" або деперсоналізації (відстороненості від себе);

страх втратити контроль або збожеволіти;

почуття смерті, що наближається, або втрати свідомості;

усвідомлення, що реакція непропорційно сильна, але контролювати страх та впоратися з почуттям безсилля наразі неможливо.

  ДО ФІЗИЧНИХ СИМПТОМІВ ФОБІЇ відносяться:

ускладнене дихання;

пришвидшене серцебиття;

біль або тиск у грудях;

тремтіння або тремор;

запаморочення або відчуття, що ви "на межі непритомності";

спазми у шлунково-кишковому тракті;

хвилеподібні припливи жару чи холоду;

відчуття поколювання у тілі;

пітливість.

  Про способи самодопомоги можна знайти на сторінці: https://www.samopomi.ch/psik.../kriza-ta-krizovi-vtruchannja

   Для ще більшої доступності психологічної допомоги розроблен мобільний застосунок:

  AppStore Samopomi.ch

  Google Play Samopomi.ch

Існує твердження, що робити подарунки набагато приємніше, ніж отримувати. Відчути його істинність довелося спеціалістам відділу соціальної роботи по Шевченківському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра».

За сприяння соціального партнера родини з дітьми з числа вразливих категорій населення змогли отримати гуманітарну допомогу, яка стане у нагоді в щоденному житті, роблячи його більш комфортним і приємним! За попередньою домовленістю з батьками саме діти отримали пакунки з допомогою. Приємно було бачити посмішки на обличчях дітей і чути від них слова подяки! Спеціалісти також були задоволені приємною частиною своєї діяльності – після робочого дня, гортаючи записи в месенджерах, читати слова вдячності від отримувачів послуг за роботу!

Виховання дитини — це складний і багатогранний процес, який значною мірою визначає її характер, поведінку та майбутнє. Серед основних стилів виховання виділяють ліберальний, авторитарний і демократичний, кожен із яких має свій вплив на розвиток особистості.

Ліберальний стиль (або вседозволеність) характеризується мінімумом обмежень і контролю з боку батьків. Діти в таких умовах мають велику свободу, але часто відчувають нестачу чітких меж і правил. Це може призводити до труднощів із самодисципліною та відповідальністю, хоча водночас сприяє розвитку творчості та самовираження.

Авторитарний стиль базується на суворій дисципліні, чітких правилах і беззаперечному підпорядкуванні. Батьки вимагають слухняності, часто не пояснюючи причин своїх рішень. У результаті діти можуть бути організованими та дисциплінованими, але нерідко стають невпевненими в собі, бояться помилок і мають труднощі у вираженні власної думки.

Демократичний стиль вважається найбільш збалансованим. Він поєднує чіткі правила з повагою до думки дитини. Батьки встановлюють межі, але пояснюють їх і підтримують відкритий діалог. Такий підхід сприяє формуванню відповідальності, впевненості в собі та вмінню приймати рішення.

Отже, стиль виховання має глибокий вплив на формування особистості дитини. Найефективнішим вважається демократичний підхід, який допомагає виховати гармонійну, самостійну та соціально адаптовану людину.

Харківський міський центр соціальних служб «Довіра» підтримав сім'ю з переїздом та облаштуванням в Харкові та допоміг отримати необхідні документи. Родині надали безкоштовну консультацію спеціаліста з психологічного супроводу, а також послуги юриста, який допоміг Ользі вирішити питання щодо оформлення втрачених документів та отримати соціальні виплати.

Працівники ХМЦСС "Довіра" приділяють особливу увагу дітям, регулярно проводять групові сесії з психоемоційного розвантаження, в тому числі в рамках проєкту.

Донька Ольги, дев’ятирічна Анастасія, активно залучається до групових сесій і нещодавно поділилася з командою проєкту своїми враженнями: «Мені тут дуже подобається, я можу знайомитися з іншими дітьми, весело та з користю проводити час, займатися творчістю, спілкуватися з однолітками, бо в Харкові у мене ще мало друзів».

Участь дітей з травматичним досвідом у групових сесіях, зокрема арт-терапевтечних, сприяє емоційному відновленню, кращій соціалізації та створенню відчуття безпеки після пережитого стресу.

Навесні 2026 року в будинку, де зараз проживає сім'я в Харкові, внаслідок обстрілу було пошкоджено вікна. Команда проєкту з надзвичайного реагування швидко надала родині першу психологічну та гуманітарну допомогу.

Ця історія є яскравим прикладом того, як командна робота допомагає сім'ям з дітьми не лише подолати кризові ситуації, а й поступово відновлювати стабільність у повсякденному житті.

Допомогу надано в рамках спільного проєкту «Посилення реагування та готовності місцевих центрів соціальних служб у гуманітарній сфері в Україні» за участі ЮНІСЕФ, Асоціації міст України, Харківської міської ради та Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» за підтримки Департаменту соціальної політики.

Кожна родина нашої громади може розраховувати на комплексну підтримку. Разом ми допомагаємо сім’ям із дітьми відновлюватися після травматичних подій та не забувати про життя тут і зараз.

https://www.facebook.com/share/1Diudyn5Dy/

https://www.facebook.com/share/1KmAqWgWMz/

https://www.facebook.com/share/1CQnJdMVgZ/?mibextid=wwXIfr

https://www.facebook.com/share/18V4ufQEE8/

#АМУ

#UNICEFUkraine

Стратегії та Програми, що визначають розвиток соціальної сфери нашої громади потребують постійного осучаснення, яке не можливе без своєчасного та всебічного вивчення думок харків’ян

Просимо Вас заповнити анкету за посиланням: https://docs.google.com/.../1FAIpQLScMScFsJB5G8.../viewform

Ваші відповіді допоможуть зробити управлінські рішення місцевої влади якіснішими, а соціальні послуги в нашій громаді більш адресними, зручними та ефективними, що дозволить максимально задовольнити соціальні потреби харків’ян.

Дане опитування проводиться на замовлення Харківської міської ради. Опитування є анонімним, всі отримані дані будуть використані лише в узагальненому вигляді

Прокрастинація, або схильність відкладати важливі справи на потім, створює ілюзію свободи. Вона змушує людей думати, що вони мають багато часу, однак при цьому краде його. Прокрастинація схожа на безтурботну гру, але часто обертається почуттям провини й занепокоєння.

Людина, схильна до прокрастинації, має помилкове відчуття безпеки. Вона оптимістично гадає, що ситуація контролюється і поспішати не має сенсу. Також вона часто недооцінює час, необхідний для виконання того чи іншого завдання (наприклад, схильна думати, що робота займе 30 хвилин, тоді як об'єктивно вона потребує 2 години). Тому прокрастинація починається з почуття легкості й веселощів, за які людині згодом доводиться розплачуватися, відчуваючи страх, занепокоєння, безпорадність і злість на саму себе.

Однак звичку нічого не робити дуже важко змінити: людина, схильна відкладати справи на потім, упевнена, що в цьому немає нічого поганого. Гарна оцінка (а іноді й просто оцінка, що дає змогу перейти у наступний клас) – яскравий доказ того, що система працює і що ефективніше виконувати роботу під тиском.

На жаль, відкладаючи справи, ми розплачуємося за це не тільки своїм часом. У нас з'являється помилкове переконання, що робота обов'язково має бути неприємною. Людина, схильна до прокрастинації, призвичаюється уникати роботу, не розвиває такі важливі навички, як планування, організованість, мислення й уважність до деталей.

Боротися з прокрастинацією складно, тому що вона є спробою вирішити проблеми, які людина може не усвідомлювати (наприклад, гнів, перфекціонізм або невпевненість у собі). Хоча прокрастинація й усуває тривогу, пов'язану із цими проблемами, останні залишаються не вирішеними.

Причини прокрастинації

Злість. Основна причина прокрастинації – це злість. Підлітки, обурені владною поведінкою батьків і вчителів, схильні відкладати виконання роботи або виконувати її частково. Для підлітків, котрі почуваються безсилими, відкритий опір не годиться, тому що його наслідки будуть досить помітними. Однак ці підлітки прагнуть отримати бажане. Тому прокрастинація як маніпулятивна і пасивно-агресивна форма помсти є досить ефективною, оскільки обеззброює людей, наділених владою над підлітками (наприклад, батьків, учителів). Прокрастинація – це своєрідний самосаботаж: підлітки більше переймаються самостійністю, ніж шкільними оцінками. За допомогою прокрастинації підліток ніби усувається від роботи: «Ви не можете вказувати мені, що робити. Я виконаю роботу, коли буду до неї готовий».

Позиція жертви. Незважаючи на те, що людина, схильна до прокрастинації, сама є заручником своїх дій, вона вважає себе жертвою тих, хто нею керує й очікує від неї результатів. Така людина відчуває, що потрапила в ситуацію, за якої годі досягти прийнятного результату: і виконання, і невиконання роботи завдають їй дискомфорту. Вона завжди має відчуття, що повинна виконувати роботу, але ніколи не робить цього за власним бажанням.

У випадку з підлітками позиція жертви може виглядати так. Підлітку в школі не подобається хімія, тому що із цього предмета задають багато завдань і це дратує його. Хімія для нього заскладна, і він розуміє, що не зможе правильно виконати завдання, тому навіть не намагається цього зробити. Крім того, незабаром іспит, який він повинен скласти, але знає, що не зможе цього зробити. Тому вся ця ситуація здається підлітку геть несправедливою: предмет заскладний, а педагог незрозуміло пояснює (у такому разі підліток схильний говорити: «Учитель дуже поспішає, коли пояснює», «Він мене не любить» тощо).

15-річний Євген розповідає, що позиція жертви завдавала йому багато прикрощів у школі: «Навчання в школі не давало мені насолоди. Я не знав, як виконувати домашні завдання. Мої однокласники, мій брат і однолітки щовечора вчили уроки, а я не міг. І це ще більше переконувало мене, що я – жертва обставин. Мене дратувало, що батьки не цінують моїх зусиль».

Люди навколо помічали тільки Євгенові апатію та зневагу до навчання, хоча насправді за ними хлопець приховував почуття сорому. Женя соромився своєї нездатності до навчання й того, що не може цьому зарадити.

Невпевненість у собі. Євген не самотній у своїй проблемі. Його апатія та злість пов'язані з невпевненістю в собі. Такі підлітки почуваються безнадійними. Упродовж багатьох років вони сумніваються у власних здібностях. Особливо часто це виявляється в дітей із синдромом дефіциту уваги й гіперактивністю або в дітей із розладами навчання. Коли діти вчаться в молодших класах, їм легше вдається усуватися від роботи. Але коли навчання в школі стає важчим, вони докладають до нього менше зусиль, вважаючи, що навчання надскладне, а вони недостатньо здібні. Відтак не намагаються виконувати завдання, тому що ймовірність невдачі висока, і це може виявити брак у них здібностей.

Перфекціонізм. Перфекціоніст схильний відкладати початок проекту тільки тому, що його бентежить думка, скільки енергії потрібно для ідеального здійснення проекту. Він схильний вважати, що «повинен» виконати роботу.

Батьки рідко сприймають своїх дітей як перфекціоністів, радше навпаки. Однак більшість перфекціоністів страждає від почуття нездатності впоратися з роботою. Під їхнім бажанням виконати роботу ідеально приховуються проблеми із самооцінкою. Високі стандарти – це добре: вони змушують нас прагнути більшого.

Коли людина не може примиритися з тим, що не є здатною відповідати цим стандартам, у неї розвивається перфекціонізм. Перфекціоністи, страждаючи від прокрастинації, встановлюють нереальні очікування, а потім усуваються від роботи, щоб не відчувати занепокоєння, яке вона викликає.

Хоча до прокрастинації схильні й багато дорослих, у підлітків вона є ознакою незрілості. Коли підлітки беруться до роботи, то не можуть відчувати насолоди до моменту її завершення. Також їм годі справитися з фрустрацією і занепокоєнням, коли вони вчаться чогось нового. Ви можете почути від підлітка фразу: «Так нечесно, це занадто важко».

Батькам варто навчити підлітка дивитися на такі ситуації з позиції «я думаю, що я зможу». Також слід встановлювати для підлітка очікування, що дають йому змогу виявляти самостійність і контролювати ситуацію. Це єдиний спосіб розвинути в нього внутрішню мотивацію, необхідну для виконання роботи.

Розгляньмо поради, які можуть використовувати батьки, щоб допомогти підлітку впоратися з прокрастинацією.

Не піддавайтеся на раціональні пояснення. Погляньмо правді у вічі: люди, схильні до прокрастинації, – брехуни. Вони регулярно брешуть самі собі про те, скільки часу їм потрібно для виконання роботи, роблячи висновок, що часу достатньо, аби зробити все ідеально. Така брехня називається раціоналізацією. Щоб упоратися з прокрастинацією, необхідно розпізнати раціоналізацію і вказати на неї людині, яка до неї схильна. Наприклад, коли ваша дитина використовує одну з перерахованих вище фраз, покажіть їй весь список і запитайте, чи знайомі їй такі ситуації:

• «Я більш продуктивна, коли маю обмаль часу, тому чекаю, коли часу залишиться мало, і тоді зможу все зробити добре»;
• «Якщо я почекаю, то зможу швидко написати цю статтю»;
• «Якщо я зараз сяду за роботу, то пропущу серію свого улюбленого серіалу»;
• «Не напружуйся. Це всього лише одне завдання. Світ не впаде, якщо я його не зроблю»;
• «Я не знаю, як це зробити, тому почекаю, може, що-небудь придумаю»;
• «Мені легше зробити цю роботу, коли добре почуваюся, тому я почекаю, поки мій настрій не покращиться»;
• «Минулого разу я зробив усе в останній момент, і вийшло добре. Чому б і зараз не вчинити так само?».