Прокрастинація, або схильність відкладати важливі справи на потім, створює ілюзію свободи. Вона змушує людей думати, що вони мають багато часу, однак при цьому краде його. Прокрастинація схожа на безтурботну гру, але часто обертається почуттям провини й занепокоєння.

Людина, схильна до прокрастинації, має помилкове відчуття безпеки. Вона оптимістично гадає, що ситуація контролюється і поспішати не має сенсу. Також вона часто недооцінює час, необхідний для виконання того чи іншого завдання (наприклад, схильна думати, що робота займе 30 хвилин, тоді як об'єктивно вона потребує 2 години). Тому прокрастинація починається з почуття легкості й веселощів, за які людині згодом доводиться розплачуватися, відчуваючи страх, занепокоєння, безпорадність і злість на саму себе.

Однак звичку нічого не робити дуже важко змінити: людина, схильна відкладати справи на потім, упевнена, що в цьому немає нічого поганого. Гарна оцінка (а іноді й просто оцінка, що дає змогу перейти у наступний клас) – яскравий доказ того, що система працює і що ефективніше виконувати роботу під тиском.

На жаль, відкладаючи справи, ми розплачуємося за це не тільки своїм часом. У нас з'являється помилкове переконання, що робота обов'язково має бути неприємною. Людина, схильна до прокрастинації, призвичаюється уникати роботу, не розвиває такі важливі навички, як планування, організованість, мислення й уважність до деталей.

Боротися з прокрастинацією складно, тому що вона є спробою вирішити проблеми, які людина може не усвідомлювати (наприклад, гнів, перфекціонізм або невпевненість у собі). Хоча прокрастинація й усуває тривогу, пов'язану із цими проблемами, останні залишаються не вирішеними.

Причини прокрастинації

Злість. Основна причина прокрастинації – це злість. Підлітки, обурені владною поведінкою батьків і вчителів, схильні відкладати виконання роботи або виконувати її частково. Для підлітків, котрі почуваються безсилими, відкритий опір не годиться, тому що його наслідки будуть досить помітними. Однак ці підлітки прагнуть отримати бажане. Тому прокрастинація як маніпулятивна і пасивно-агресивна форма помсти є досить ефективною, оскільки обеззброює людей, наділених владою над підлітками (наприклад, батьків, учителів). Прокрастинація – це своєрідний самосаботаж: підлітки більше переймаються самостійністю, ніж шкільними оцінками. За допомогою прокрастинації підліток ніби усувається від роботи: «Ви не можете вказувати мені, що робити. Я виконаю роботу, коли буду до неї готовий».

Позиція жертви. Незважаючи на те, що людина, схильна до прокрастинації, сама є заручником своїх дій, вона вважає себе жертвою тих, хто нею керує й очікує від неї результатів. Така людина відчуває, що потрапила в ситуацію, за якої годі досягти прийнятного результату: і виконання, і невиконання роботи завдають їй дискомфорту. Вона завжди має відчуття, що повинна виконувати роботу, але ніколи не робить цього за власним бажанням.

У випадку з підлітками позиція жертви може виглядати так. Підлітку в школі не подобається хімія, тому що із цього предмета задають багато завдань і це дратує його. Хімія для нього заскладна, і він розуміє, що не зможе правильно виконати завдання, тому навіть не намагається цього зробити. Крім того, незабаром іспит, який він повинен скласти, але знає, що не зможе цього зробити. Тому вся ця ситуація здається підлітку геть несправедливою: предмет заскладний, а педагог незрозуміло пояснює (у такому разі підліток схильний говорити: «Учитель дуже поспішає, коли пояснює», «Він мене не любить» тощо).

15-річний Євген розповідає, що позиція жертви завдавала йому багато прикрощів у школі: «Навчання в школі не давало мені насолоди. Я не знав, як виконувати домашні завдання. Мої однокласники, мій брат і однолітки щовечора вчили уроки, а я не міг. І це ще більше переконувало мене, що я – жертва обставин. Мене дратувало, що батьки не цінують моїх зусиль».

Люди навколо помічали тільки Євгенові апатію та зневагу до навчання, хоча насправді за ними хлопець приховував почуття сорому. Женя соромився своєї нездатності до навчання й того, що не може цьому зарадити.

Невпевненість у собі. Євген не самотній у своїй проблемі. Його апатія та злість пов'язані з невпевненістю в собі. Такі підлітки почуваються безнадійними. Упродовж багатьох років вони сумніваються у власних здібностях. Особливо часто це виявляється в дітей із синдромом дефіциту уваги й гіперактивністю або в дітей із розладами навчання. Коли діти вчаться в молодших класах, їм легше вдається усуватися від роботи. Але коли навчання в школі стає важчим, вони докладають до нього менше зусиль, вважаючи, що навчання надскладне, а вони недостатньо здібні. Відтак не намагаються виконувати завдання, тому що ймовірність невдачі висока, і це може виявити брак у них здібностей.

Перфекціонізм. Перфекціоніст схильний відкладати початок проекту тільки тому, що його бентежить думка, скільки енергії потрібно для ідеального здійснення проекту. Він схильний вважати, що «повинен» виконати роботу.

Батьки рідко сприймають своїх дітей як перфекціоністів, радше навпаки. Однак більшість перфекціоністів страждає від почуття нездатності впоратися з роботою. Під їхнім бажанням виконати роботу ідеально приховуються проблеми із самооцінкою. Високі стандарти – це добре: вони змушують нас прагнути більшого.

Коли людина не може примиритися з тим, що не є здатною відповідати цим стандартам, у неї розвивається перфекціонізм. Перфекціоністи, страждаючи від прокрастинації, встановлюють нереальні очікування, а потім усуваються від роботи, щоб не відчувати занепокоєння, яке вона викликає.

Хоча до прокрастинації схильні й багато дорослих, у підлітків вона є ознакою незрілості. Коли підлітки беруться до роботи, то не можуть відчувати насолоди до моменту її завершення. Також їм годі справитися з фрустрацією і занепокоєнням, коли вони вчаться чогось нового. Ви можете почути від підлітка фразу: «Так нечесно, це занадто важко».

Батькам варто навчити підлітка дивитися на такі ситуації з позиції «я думаю, що я зможу». Також слід встановлювати для підлітка очікування, що дають йому змогу виявляти самостійність і контролювати ситуацію. Це єдиний спосіб розвинути в нього внутрішню мотивацію, необхідну для виконання роботи.

Розгляньмо поради, які можуть використовувати батьки, щоб допомогти підлітку впоратися з прокрастинацією.

Не піддавайтеся на раціональні пояснення. Погляньмо правді у вічі: люди, схильні до прокрастинації, – брехуни. Вони регулярно брешуть самі собі про те, скільки часу їм потрібно для виконання роботи, роблячи висновок, що часу достатньо, аби зробити все ідеально. Така брехня називається раціоналізацією. Щоб упоратися з прокрастинацією, необхідно розпізнати раціоналізацію і вказати на неї людині, яка до неї схильна. Наприклад, коли ваша дитина використовує одну з перерахованих вище фраз, покажіть їй весь список і запитайте, чи знайомі їй такі ситуації:

• «Я більш продуктивна, коли маю обмаль часу, тому чекаю, коли часу залишиться мало, і тоді зможу все зробити добре»;
• «Якщо я почекаю, то зможу швидко написати цю статтю»;
• «Якщо я зараз сяду за роботу, то пропущу серію свого улюбленого серіалу»;
• «Не напружуйся. Це всього лише одне завдання. Світ не впаде, якщо я його не зроблю»;
• «Я не знаю, як це зробити, тому почекаю, може, що-небудь придумаю»;
• «Мені легше зробити цю роботу, коли добре почуваюся, тому я почекаю, поки мій настрій не покращиться»;
• «Минулого разу я зробив усе в останній момент, і вийшло добре. Чому б і зараз не вчинити так само?».

Перед батьками час від часу виникає дилема: потурати бажанням дитини чи позначити рамки дозволеного. У деяких дітей є досить довгий список речей, які вони хочуть мати, і, якщо батьки не виконують усі їхні бажання, вони відчувають незадоволеність. Батьки можуть намагатися з усіх сил позбавити дитину розчарувань, потураючи всім її примхам і купуючи їй усе, що вона захоче. Однак у результаті вони розуміють, що їх зусиль недостатньо. Чому одні діти завжди можуть задовольнятися тим, що в них є, а інші - ні?

Розуміння дитячої поведінки

Прагнення (або відсутність прагнення) до зовнішнього заохочення - це певна модель поведінки. Щоб зрозуміти, чому дитина поводиться так чи інакше, потрібно зрозуміти, що так вона висловлює свої емоції або реагує на емоції інших людей. Поведінка дитини - це підказка батькам про те, які почуття вона відчуває. Емоційно врівноважена дитина (тобто та, яка не проявляє ознак стурбованості або пригніченості), зазвичай задоволена й зовнішніми умовами життя. Їй комфортно гратися на самоті, вона добре пристосовується до сімейних правил, невибаглива в їжі та спокійно сприймає те, що в неї є не всі речі, які вона хотіла б мати.

Помічайте моменти, коли дитина прагне до більшого

Батькам потрібно звертати увагу на те, чи відрізняється поведінка дитини в конкретному випадку від її звичайної поведінки. Прагнення до зовнішнього заохочення може набувати різних форм. Дитина може привертати увагу до себе або відмовлятися залишатися на самоті (оскільки при цьому вона відчуває дискомфорт), не виявляти бажання виконувати домашні обов'язки, відмовлятися від їжі або вередувати. Прагнення до зовнішнього заохочення може виникати в дитини як реакція на недавню подію (наприклад, народження брата, початок навчального року тощо). Зверніть увагу, чи проявилася така поведінка тільки в даному випадку, чи вона повторюється періодично.

Спрямуйте увагу дитини на її внутрішній світ

Прагнення до зовнішнього заохочення (або, іншими словами, до зовнішнього засобу проти негативних емоцій) може бути ознакою важких почуттів, які вона намагається приховати або від яких намагається позбутися чи відгородитися. Коли дитина демонструє незвичну для неї поведінку, батькам потрібно визначити, що її викликало, і підказати спосіб упоратися з цією причиною.

Наприклад, можна сказати дитині: «Тобі здається, що все йде не так, як потрібно, останнім часом? Я буду пам'ятати про це й постараюся тобі допомогти».

Коли батьки не розуміють, що викликало таку поведінку дитини, вони можуть сказати: «Ти хочеш, щоб ми купували тобі більше іграшок, і я не знаю, чому. Я можу купити тобі іграшки, і тобі на певний час стане легше. Але це не усуне того, що тебе турбує». Такого роду фрази допоможуть вам бути відкритими до подальшого спілкування, а також це дасть дитині зрозуміти, що зовнішнє заохочення - це її спроба полегшити внутрішній дискомфорт.

Зовнішні та внутрішні засоби вирішення проблеми

Зовнішні засоби - це спроба полегшити дискомфорт за допомогою зовнішніх заохочень (наприклад, коли батьки купують дитині іграшки або речі). Внутрішні засоби спрямовані на внутрішню проблему та звертають увагу дитини на її внутрішній світ, допомагаючи зрозуміти взаємозв'язок між станами свідомості й бажаннями. В ідеалі, щоб допомогти дитині, потрібно поєднувати зовнішні та внутрішні засоби, надавати їй підтримку й пояснювати, чому така підтримка їй необхідна.

Ознаки того, що дитині потрібна допомога

Деякі діти постійно шукають зовнішнє заохочення в різних формах. Якщо така поведінка проявляється в дитини постійно й не викликана якоюсь подією із життя, але завдає їй дискомфорту, варто звернутися до психолога. Він допоможе виявити приховані причини такої поведінки дитини й усунути їх.

Ця категорія отримувачів послуг часто належить до осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (СЖО), оскільки раннє материнство часто супроводжується психологічною незрілістю та відсутністю ресурсів.

Під час соціальної роботи проводиться оцінка потреб щодо визначення стану здоров'я, умов проживання, стосунків у сім'ї та наявності підтримки з боку батьків чи партнера. Для підтримки таких осіб надається послуга  соціального супроводу, спрямована на подолання труднощів,  запобігання відмовам від новонароджених,:створення умов для формування материнської прив'язаності та навчання базовим навичкам догляду за дитиною.

Фахівці також надають психологічну підтримку для зменшення рівня стресу та допомоги у прийнятті рішення щодо майбутнього дитини.

Фахівці Відділу соціальної роботи по Шевченківському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» провели для сімей з дітьми захід під назвою «Формування довіри між батьками і дітьми». Під час заходу було обговорення питання довіри і з’ясовано, що довіра – це основа здорових стосунків у родині. Вона народжується тоді, коли дитина відчуває стабільність, щирість і безумовну  любов. Довіра – це фундамент сімейних стосунків, це переконання дитини, що її люблять без умов, її почуття важливі, батьки надійні. Довіра формується у послідовних діях: якщо дано обіцянку, її треба виконувати; прийняття – дитину люблять не за оцінки, а за її унікальність; визнання дорослими власних помилок, що навчає чесності; повага до особистого простору, відсутність надмірного контролю; підтримка словами і діями – віра в дитину. Було наголошено на тому, що довіра – це повільний процес, який складається з дрібних, але послідовних кроків. Але довіра тендітна, її легко втратити, якщо дитина не відчуває стабільності, щирості або поваги.

Відновлення довіри – це довгий, але можливий шлях. Головне – щирість, послідовність і дії. Треба визнавати помилки, діяти послідовно, слухати уважно, створювати спільні позитивні моменти, підтримувати дитину і хвалити її. Коли дитина довіряє, вона росте вільною, впевненою і відкритою до світу.

Учасники заходу подякували за цікавий і корисний захід, який допоможе їм налагоджувати і підтримувати довіру в родині між дорослими і дітьми.

Великдень у 2026 році в Україні припадає на 12 квітня. Для більшості українців це не просто похід до церкви, а дуже тепле родинне свято, де поєднуються віра, звички дитинства, домашня кухня і відчуття спільності. Великдень для дітей-це час магії, яскравих крашанок, смачних пасок та веселих ігор. Діти дізнаються, що писанки символізують життя, а традиція фарбувати яйця існувала ще до християнства. Найбільша писанка знаходиться в Канаді, а в Україні робили 30-кілограмове шоколадне яйце.

Дата Великодня змінюється щороку, але сенс свята залишається тим самим-це день радості, надії та родинної єдності.

Далі зібрано найбільш дієві поради для батьків, які допомагають уникнути конфліктів у родині та сприяють розвитку довіри та взаємної поваги між батьками та дітьми.

ПОРАДА №1
Будьте для дитини прикладом
Діти копіюють поведінку дорослих. Якщо ви хочете, щоб малюк вас слухався, спробуйте спілкуватися спокійно і самі дотримуватись правил, яких вимагаєте від дитини.

ПОРАДА №2
Слухайте дитину
Замість того, щоб давати лише вказівки, залучіть дитину до розмови, хваліть дитину за хорошу поведінку. Наприклад: «Мені дуже подобається, як ти акуратно склав свої речі!»

ПОРАДА №3
Говоріть просто і чітко
Уникайте складних фраз. Замість «Тобі варто прибрати іграшки, що розкидані по всій кімнаті», краще сказати: «Будь ласка, склади іграшки у коробку».

ПОРАДА №4
Частіше говоріть «ТАК», ніж «НІ»
Використовуйте замість заборон більш позитивні твердження. Наприклад, замість «Не виходь на вулицю, там холодно» скажіть «Залишайся всередині, будь ласка. На вулиці холодно».

ПОРАДА №5
Зміцнюйте зв’язок із дитиною
Знаходьте час для спільних ігор, прогулянок та щирих розмов. Це зміцнить ваші стосунки і допоможе уникнути багатьох конфліктів.

Насамперед важливо зберігати спокій самим. Діти дуже чутливо реагують на емоції дорослих, тому ваш врівноважений тон голосу та впевнені дії допоможуть їм відчути контроль над ситуацією. Пояснюйте просто і чесно, що відбувається, уникаючи складних або страшних деталей.

Спробуйте відволікти дитину. Візьміть із собою у сховище улюблену іграшку, книжку або запропонуйте гру. Навіть проста гра на кшталт «знайди предмет певного кольору» допоможе переключити увагу.

Фізичний контакт теж має велике значення. Обійми, тримання за руку чи лагідний дотик допомагають дитині відчути підтримку та захищеність.

Також корисно використовувати прості дихальні вправи: разом повільно вдихайте й видихайте, перетворюючи це на гру. Наприклад, «надуваємо повітряну кульку» — дитина уявляє, що з кожним вдихом вона стає більшою.

Найголовніше — нагадувати дитині, що вона не сама і що поруч є дорослі, які про неї піклуються. Турбота, увага та спокій — це найкраща підтримка в такі моменти.

У заході взяли участь діти віком від п’яти до дванадцяти років із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що проживають на території Київського району міста Харкова. Цього разу малеча активно працювала над створенням яскравих поробок до свята Воскресіння Христового.

Творчий майстер-клас пройшов у дружній і веселій атмосфері, об’єднавши між собою дітей різного віку і статі. По закінченню заняття в арт-майстерні сім’ї з дітьми долучилися до чаювання зі смаколиками, під час якого також ділилися один з одним власними емоціями і враженнями від участі у заході.

На думку фахівців Відділу, творчі заняття для дітей сприяють розвитку майстерності та допомагають розвивати комунікативні навички з оточуючими. Діти різного віку і статі із задоволенням не лише малюють, ліплять чи вирізають якісь поробки, а й активно спілкуються між собою. Такий вид дитячого дозвілля є чудовою нагодою для знайомства з новими людьми, розширення кола друзів та удосконалення власних творчих навичок.

Нагадуємо, що творчі заняття для дітей із родин, які перебувають у складних життєвих обставинах, що проживають на території Київського району міста Харкова, проходять кожну п’ятницю. Із задоволенням запрошуємо до Відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» активну, цілеспрямовану та допитливу малечу до участі у творчому процесі. Спільна творчість батьків та дітей – це не лише цікаво проведене дозвілля, а й дієвий фактор зближення та єднання членів сім’ї в цей непростий час.

Наші контакти:

м. Харків, вул. Алчевських, 5

тел.: 098-711-55-08; 725-19-37 (38, 39)

сайт: http://dovira.kh.ua/

facebook: https://www.facebook.com/viddil.kievskiy

instagram: www.instagram.com/css.kievrajon

Авторка: Юр’єва Ірина Сергіївна, провідний фахівець із соціальної роботи відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра»

Відділ соціальної роботи по Шевченківському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» продовжує надавати соціальні послуги родинам, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Робота з ними направлена на вибір сім’ями шляхів розв’язання проблем, допомогу у формуванні позитивної мотивації, знаходження доступних і сприятливих можливостей та ресурсів, профілактику з питань гігієни психологічного здоров’я, адаптації до зміни соціальної активності. Членам родин надаються індивідуальні консультації щодо соціального захисту населення, соціально-правових питань, стосовно видів соціальної допомоги, питань отримання соціальних послуг, засобів реабілітації та умов їх отримання.

Спеціалісти Відділу здійснюють сприяння у встановленні зв’язків з іншими фахівцями, підприємствами та організаціями. Робота допомагає родинам формувати впевненість у собі, самоповагу, навички спілкування та розв’язання конфліктних ситуацій, що є вкрай необхідним для поліпшення відносин та позитивної взаємодії із соціальним середовищем.

Хто в зоні ризику: психологи, медики, волонтери, журналісти, а в сучасному контексті - кожен, хто переглядає новини про війну.

Симптоми вікарної травми: емоційні: підвищена тривожність, страх, втома від співчуття, апатія; когнітивні: нав'язливі думки, жахи, порушення концентрації; фізичні: порушення сну, психосоматичні болі (головний біль), втома; поведінкові: ізоляція, дратівливість, уникнення роботи.

Профілактикою цього стану є обмеження споживання новин, інформаційна гігієна,. психологічна підтримка, спорт та відпочинок. Важливо обмежувати споживання важкого контенту та дбати про ментальне здоров`я.

Вікарна травма - це нормальна реакція на ненормальні події, яку важливо вчасно розпізнати, щоб уникнути емоційного вигорання.