Фахівці надають консультації з питань:

• відновлення втрачених документів;

• фіксації ушкоджень та подання заяви на компенсацію за пошкоджене чи знищене майно;

• встановлення фактів, що мають юридичне значення: народження, смерті тощо;

• звернення до правоохоронних органів з питань жорстокого поводження, катування, сексуального насильства в умовах війни;

• інших питань.

Щоб отримати усну консультацію, телефонуйте до контакт-центру системи БПД за номером: 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні. Контактний центр працює у будні з 08:00 до 18:00.

Громадяни з-за кордону можуть звертатися за номером: +38 (044) 363-10-41 (вартість дзвінка встановлюється згідно з тарифами мобільного оператора)

Якщо відчуваєте емоційну напругу, страх, паніку чи інші емоції, з якими вам важко впоратися самотужки — зверніться по допомогу до фахівців.

Лінія Національної психологічної асоціації — 0 800 100 102 (з 10:00 до 20:00 щодня)

Лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції — 0 800 211 444 (з 10:00 до 20:00)

Лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів для ветеранів та членів їхніх родин — 0 800 332 029 (цілодобово)

Лінія міжнародної гуманітарної організації «Людина в біді» — 0 800 210 160

Лінії Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25

Національна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine — 7333

Лінія ГО «Ла Страда-Україна» — 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) та 116 123 (з мобільного)

Контакт-центр МОЗ — 0 800 60 20 19

Усі консультації надаються анонімно, конфіденційно й безоплатно

Найчастіше під час процесу розірвання шлюбу подружжя настільки зосереджені на собі, що не звертають уваги на почуття своїх дітей, а іноді навіть сприймають їх як «козир» у своїй тактичній грі. Багато психологів досліджували вплив розлучення батьків на психіку дітей і прийшли до висновку, що це чинник, який порушує нормальний розвиток дитини.

Психологи стверджують, що немовлята нічого не розуміють про розлучення, діти дворічного і трирічного віку усвідомлюють, що один з батьків вже не живе в домі, але при цьому уявлення не мають, чому це відбувається. Дошкільнята, незважаючи на те, що бачать негативні почуття й переживання батьків, їхній гнів і смуток, відсутність в сім'ї одного з них, також не знають, чому все це відбувається. Учні молодших класів школи вже починають розуміти, що таке розлучення, у той час як підлітки, які навчаються в старших класах, мають повне уявлення про нього, але найчастіше не приймають розлучення і не схвалюють його.

Психологи описують найбільш типові реакції дітей в ситуації розлучення наступним чином.  Малюки трьох-п'яти років безперервно сподіваються, що батьки зійдуться знову, але в розриві їхніх відносин звинувачують себе і своє нібито неправильне поводження. Часто вони відчувають себе кинутими, що може проявлятися агресією по відношенню до матері, батька, їхніх нових партнерів або інших людей. Також можливе виникнення регресії, тобто тимчасове повернення до більш ранніх етапів розвитку: може спостерігатися нетримання сечі, смоктання великого пальця, виникає потреба в частих обіймах.

Діти шести-восьми років також сподіваються, що батьки знову будуть разом, дуже сумують за тим, хто виїхав або куди-небудь переселився, але можуть проявляти й гнів у відношенні до того, кого вважають винним у розриві сім'ї. У них виникає почуття страху, що батько, який проживає з ними, теж може піти й залишити їх. Гостро відчуваючи біль і печаль, часто плачуть. Але ще гірше те, що вони відчувають тиск на себе й певний примус до необхідності зробити внутрішній вибір між батьком і матір'ю, сумніваючись в його правильності.

Дев'яти - і дванадцятирічні діти відчувають великий жаль, печаль і навіть розпач, переживають неймовірну втрату й безпорадність через ситуацію, що склалася.  Буває, що вони втрачають віру у власні сили і впевненість у собі, що тягне за собою проблеми в школі, як у стосунках з іншими дітьми, так і в успішності. Діти в цьому віці можуть звинуватити в розлученні одного з батьків, злитися і навіть психологічно замкнутися або відгородитися від нього; часто висловлюють свої негативні почуття у формі агресії по відношенню до близьких і навіть сторонніх людей. Вони можуть не розповідати про свої домашні проблеми через сором, який відчувають у зв'язку з розлученням батьків.

Підлітки у віці від тринадцяти до вісімнадцяти років іноді відчувають, що повинні підтримувати кинутого батька й молодших братів і сестер, що призводить до надмірних емоційних перевантажень. Вони можуть не захотіти самостійно вибирати, з ким із батьків жити, відчуваючи при цьому, що їх до цього примушують. Молоді люди найчастіше не можуть впоратися з необхідністю усвідомити факт побудови батьками нових стосунків і дуже ревнують їх, вони можуть втратити довіру до людей і боятися в майбутньому близьких стосунків з протилежною статтю. Період дорослішання сам по собі непростий, а додатковий стрес через розлучення батьків може призвести до посилення втоми, проблем з концентрацією уваги, а також до девіантної поведінки (крадіжки або вживання наркотиків).

Фахівці відділу також зосереджують основну увагу на підтримці родин, які перебувають у складних життєвих обставинах, основними проблемами цих сімей та осіб є родинні конфлікти та насильство, бездоглядність дітей, порушення батьками прав дітей, втрата членами сімей життєвих орієнтирів, пов’язаних із відсутністю житла, безробіттям тощо. Головне завдання, яке стоїть перед нами - професійна допомога отримувачам послуг у визначенні причин власних проблем і подальший спільний пошук можливостей для їхнього вирішення шляхом надання комплексу соціальних послуг (психологічних, юридичних, соціально-педагогічних, інформаційних, соціально-медичних, соціально-економічних).

Соціальна підтримка сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, є пріоритетним напрямом діяльності Відділу. Система комплексних заходів тривалої допомоги сім’ям з метою їх збереження, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів у родині та її прав у суспільстві – мета соціальної роботи з сім`ями.

• Перед початком розмови зосередьтесь на власних почуттях. Лише так ви зможете допомогти усвідомити їх дитині. При цьому відчувати страх чи розгубленість – це нормально.

• Дійте на випередження. Почніть розмову ще до того, як дитина поставить запитання. Це потрібно, щоб уникнути незручної ситуації.

• Не бійтеся відкритих дитячих запитань. У віці до 7 років діти у голос запитують про речі, які їх турбують. Не слід цього боятися, адже краще обговорити ситуацію разом із дитиною, ніж дозволяти фантазувати й додумувати.

Пояснення має бути простим і зрозумілим. До прикладу: «Зараз ми можемо зустрічати багато людей із протезами замість рук чи ніг – дорослих і навіть дітей. До них важливо проявляти повагу. Тож якщо у тебе з’являться питання – запитай у мене, але не в присутності людини, бо зайва увага може бути їй неприємною»

Зокрема й тому фахівці первинної ланки (серед них і сімейні лікарі) наразі навчаються за програмою ВООЗ mhGAP. Отримані знання дозволяють їм виявляти ментальні проблеми, які також можуть вплинути на  фізичне самопочуття.

Слід розуміти, що сімейний лікар не замінить психолога, психотерапевта чи психіатра, але у разі потреби зможе надати пацієнту підтримку чи перенаправити до вузьких спеціалістів.

Аби знайти лікаря з відповідною підготовкою у своєму регіоні:  скористайтеся онлайн-мапою на сайті НСЗУ  або зателефонуйте за номером 16-77

Відтепер подати необхідну інформацію без паперів та зайвих ксерокопій можливо у наступних організаціях/установах:

• Центрах надання адміністративних послуг міста Харкова;
• Управліннях соціального захисту населення міста Харкова;
• медичних закладах Харківської міської ради;
• комунальних підприємствах.

До переліку таких комунальних підприємств міста відносяться «Харківські теплові мережі», «Харківводоканал», «Комплекс з вивозу побутових відходів», «Харківжилбуд», «Благоустрій» м. Харкова», «Харківблагоустрій», «Харківспецбуд», електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло», «Харківські теплові системи», «Харківзеленбуд».

Шеринг (в перекладі з англ. мови Sharing – поширення) документів за допомогою застосунку Дія працює за наступним алгоритмом. Спочатку потрібно відкрити документ в Дії і натиснути на нього, щоб відобразити штрихкод. Працівник установи зісканує штрихкод, а потім необхідно надати дозвіл на шеринг документа в Дії. Після цього цифрова копія документа буде надіслана до інформаційної системи установи.

Для досягнення потрібного результату через Дія.QR необхідно:

1. Відсканувати сканер QR-коду в застосунку Дія;
2. Зісканувати QR-код, який розміщений біля робочого місця працівника;
3. Надати дозвіл на надсилання цифрової копії документа.

Після цього копія документа буде надіслана на електронну пошту установи.

Головною метою появи нової опції є спрощення процедури надання документів до державних організацій та установ. Оптимізація в даному напрямку допоможе багатьом жителям міста надати потрібні папери в установлений термін і при цьому зберегти власний час.

Наші контакти:

м. Харків, вул. Алчевських, 5

тел.: 098-711-55-08; 725-19-37 (38, 39)

сайт: http://dovira.kh.ua/

facebook: https://www.facebook.com/viddil.kievskiy

instagram: www.instagram.com/css.kievrajon

Авторка: Юр’єва Ірина Сергіївна, провідний фахівець із соціальної роботи відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра»

• Поясніть дитині, чому батько або мати наразі не можуть бути поряд. Водночас постійно наголошуйте, що її люблять і теж чекають зустрічі з нею.

• Будьте з дитиною чесними. Роз’яснюйте їй, що відбувається в країні, але при цьому не повідомляйте зайві важкі деталі.

• Частіше обіймайте дитину та розмовляйте з нею про її почуття. Важливо, щоб вона могла вільно виражати й озвучувати свої емоції.

• Перенаправте емоційну напругу дитини на дію. Запропонуйте зробити щось для батька/матері: це може бути страва або зроблений власноруч виріб.

• Спробуйте налаштувати та підтримувати телефонний/відеозв’язок батька/матері з дитиною. Домовтеся про дні та час для такого зв’язку.

• Переглядайте з дитиною родинні фотографії. Під час перегляду пригадуйте якісь смішні та приємні сімейні історії.

• Спонукайте дитину до мріяння. Разом з нею заплануйте, що робитимете, коли батько або матір повернеться додому.

1. Станьте для дитини зразком для наслідування. Читати дитині моралі марно, якщо ви самі не дотримуєтеся того, чого її навчаєте. Діти краще засвоять ваші уроки, наслідуючи ваш приклад. Тому самі проявляйте чесність, смирення, відповідальність і співчуття.

2. Діліться з дитиною своїм досвідом, пов'язаним з моральними цінностями. Розповіді з книг, які вчать дитину чесності або справедливості, гарні, але історії з життя - ще кращі. Діліться з дитиною своїм життєвим досвідом, щоб прищепити дитині моральні якості.

3. Допоможіть дитині познайомитися з моральними цінностями на практиці. Ви можете, наприклад, показати їй, як ввічливо розмовляти з оточуючими, допомагати тим, хто потрапив у важку ситуацію, не хвалитися тощо.

4. Хваліть дитину за хорошу поведінку. Це стане для неї позитивним підкріпленням її хороших вчинків. Не обов'язково заохочувати дитину матеріально. Замість цього ви можете хвалити дитину за хорошу поведінку в присутності всієї родини. Коли дитину хвалять батьки або близькі, це підвищує її впевненість у собі і почуття власної гідності.

5. Спілкуйтеся з дитиною ясно і просто. Говоріть про моральні цінності мовою, зрозумілою дитині. Ви можете використовувати приклади з життя дитини, щоб навчити її моральних цінностей.

6. Правильно використовуйте засоби масової інформації. Вони можуть позитивно або негативно впливати на дітей. Якщо ви будете використовувати їх правильно, дитина може отримати важливі знання про моральні цінності. Наприклад, ви можете дивитися з дитиною фільми або читати їй статті з Інтернету, які вчать моралі. Однак засоби масової інформації краще використовувати для виховання старших дітей.

На вулиці падайте на землю, закривайте голову руками, відкрийте рот — це вбереже від контузії при близькому розриві снаряда;

знайдіть поблизу укриття, з боку, протилежної тій, звідки стріляють:

- під'їзд будинку,

-  підземний перехід,

-  вздовж високого бордюру або забору,

-  в оглядовій ямі відкритого (на повітрі) гаража або СТО,

-  в ямах-"воронках", що залишилися від попередніх,

- заскочивши в під'їзд, закрийте за собою двері, притисніться в кут, при можливості сховайтеся під сходами, але не навпроти вікна.

У разі, якщо обстріл застав вас в маршрутці, тролейбусі або трамваї слід негайно зупинити транспорт, відбігти від дороги в напрямку "від будівель і споруд" і залягти на землю.

Якщо в полі зору немає укриття, просто лягайте на землю і лежите, закривши голову руками! Переважна більшість снарядів і бомб розриваються у верхньому шарі грунту або асфальту, тому осколки в момент вибуху розлітаються на висоті не менше 30-70 см над поверхнею. Не підходять для укриття місця під різною технікою (під вантажівкою, автобусом, автомобілем).

У квартирі: візьміть заздалегідь підготовлені речі і спускайтеся в укриття або в підвал.

Для тих, хто не зміг спуститися в підвал: в квартирі найбільш міцними місцями є кути, особливо несучих стін (туалет, ванна, коридор). Потрібно лягти на підлогу, накривши голову подушкою. Металеві двері, товщиною 3 мм і більше захистять від дрібних осколків. Важливо! Після закінчення обстрілу, залишаючи місце притулку, не давайте собі розслабитися. Тепер вся ваша увага повинна бути сконцентрована собі під ноги! Не піднімайте із землі ніяких незнайомих предметів. Вся увага - дітям і підліткам: не дайте їм підняти що-небудь з-під ніг!